Матвій ще трохи полежав, намагаючись розгледіти сузір'я Стрільця, але, як не намагався, не зміг уявними лініями намалювати хоч якусь подобу. Міріади зірок зливалися в єдиний візерунок на цьому нічному небесному покривалі. Звуки джунглів знову почали притягувати увагу, і щоб не заснути прямо на землі, Матвій піднявся, і попрямував до свого намету. Перед сном він вирішив обійти табір. Всі давно вже спали і тільки двоє вартових біля вогню несли свою нічну вахту. Тиша джунглів непроглядним мороком спустилася на їх тимчасовий притулок. Ніщо не порушувало спокій групи, і Матвій з легкою душею відправився відпочивати. У цю ніч він заснув швидко, попри рев хижаків, який відлунням розносився по тропічному лісі. Напевно, далася взнаки фізична втома, та й свіже прохолодне повітря робило свою справу.
За своїм звичаєм Матвій прокинувся за двадцять хвилин до світанку. Він вийшов з намету, облив себе водою з умивальника і попрямував до яскравого палахкотіння багаття, щоб привітати чергових. На його превеликий подив, одним з них виявився Куідель.
– Ви ж несли вахту вчора! – вигукнув Матвій, підійшовши ближче. – Мені здається, це не дуже справедливий графік, і це до того ж таки, що я просив Володимира внести й мене до списку.
– Мені не складно, – спробував пом'якшити Куідель запал Матвія, – я сам наполіг, щоб мене ставили щоночі в другій половині.
– Навіщо? – поцікавився Матвій, сідаючи поруч.
– Я прошу вибачення, – перебив їх інший черговий, висунувши голову зі спального мішка, – до світанку зовсім недовго, а я дивлюся, ви не маєте наміру більше лягати. Може, дозволите мені піти до намету і трохи поспати? – звернувся він до чоловіків.
– Звичайно, – погодився Матвій, – йдіть, відпочивайте, а ми з Куіделем досидимо до світанку.
Зізнатися, Матвій був радий, що йому випала нагода поспілкуватися з індіанцем віч-на-віч.
– Так чому ви хотіли чергувати саме в другій половині ночі? – повторив він запитання, коли другий черговий зникнув в темряві свого намету.
Індіанець невимушено знизав плечима.
– Мене привчили до цього з дитинства. Батько розповідав, що найкраще наше тіло відпочиває з моменту заходу сонця і до півночі, – відповів Куідель. – У цей час потрібно спати, тоді воно насититься і відновиться якомога найкраще. У мирний час всі люди нашого племені лягають незабаром після заходу, а встають ще до світанку бадьорі й відпочилі, готові приступити до своїх справ.
Матвій замислився. Як же цей образ життя відрізнявся від шаленого ритму великих міст з його гучним нічним життям. Ось чому багато сучасних людей сидять на стимуляторах, типу кофеїну або енергетиків, їх організм просто не має можливості відновитися.
– Ти згадав про своє плем’я, – обережно почав Матвій. – Чому ти не з ними?
– У джунглях живе багато племен, з одними ми живемо в лагоді, з іншими – воюємо. В одній з таких битв я потрапив у полон, але мені пощастило втекти. Бігти я міг тільки