Ліндою, яскравою смугою врізалося в палати його свідомості. Зірки чітко формували образ тварини, і Матвій на свій подив помітив, що він навіть ворушиться та повзе. Тепер це були не просто далекі космічні тіла. Його очам відкривалися зовсім інші світи, в яких він саме поставав в неймовірних розмірах. Він вже не відчував свого фізичного тіла так, як відчував до цього моменту. Його нове тіло втратило плоть та кров, відродившись з мільйонів планет, життям яких він безпосередньо керував, як своїми кінцівками. Його могутність не знала меж. Він відчував це. Він відчував свою міць і свою велич. Його, здавалося, може розірвати зсередини якась енергія, міць якої він зараз осягав. Це було прекрасно й страшно водночас. Але страх цей народжувався лише з небажання втратити це почуття, знову опиниться в обмеженому, затиснутим немов лещатами з усіх боків тілі… І все ж це сталося. Матвій вийшов із заціпеніння. Куідель обережно похитував його за плечі, коли до нього знов повернулася свідомість.
