– Це чудово, – зрадів Матвій. – Я допоможу тобі повернутися додому, а ти допоможеш мені знайти ці споруди.
На обличчі індіанця проявилася ледь помітна посмішка, але очі іскрилися від радості й передчуття повернення до рідного племені.
– Я згоден, Матвій. Буду радий, якщо зможу віддячити тобі за те, що ти допоможеш мені швидше побачити моїх рідних. Коли вирушаємо?
– Водій повернеться за нами післязавтра вранці, і ми відразу ж можемо їхати.
– Я буду чекати цього ранку з великим нетерпінням, Матвій. Дякую тобі.
Куідель схилив голову перед Матвієм, чим привів його в чимале зніяковіння.
– Не варто, – щиро відповів Матвій. – Скажи, чому ти вчора на світанку роздягнувся, коли вітав сонце.
Індіанець задумався.
– Мені складно це пояснити. Я дуже погано знаю іспанську мову і можу тільки скромно висловлюватися. Як же я зможу передати тобі ту глибину суть, яку вкладаю в цей священний ритуал?
– Спробуй пояснити рідною мовою, – запропонував Матвій і з посмішкою подивився на Куіделя.
– Я чув, що ти можеш розуміти мову різних народів. Напевно, ти багато подорожував і спілкувався з людьми інших країн, але ж ти не спілкувався з індіанськими племенами. Як же ти можеш зрозуміти мене?
Матвій вичікувально дивився на Куіделя, чекаючи перевірки.
– Скільки тобі років? – запитав він мовою свого племені.
На превелику радість Матвія, він зрозумів питання. Індіанець говорив на діалекті, схожому з наріччям кечуа, а до його вивчення він підійшов найсерйозніше, тому тепер міг вільно не тільки розуміти, а й висловлюватися ним.
– Наша планета пролетіла навколо сонця тридцять вісім разів відтоді, як Творець подарував мені життя на ній, – відповів Матвій, намагаючись наслідувати особливостям мови індіанців.
Здивуванню Куіделя не було меж.
– Як таке можливо? – зумівався він, говорячи рідною мовою.
– З книг можна почерпнути багато знання, – спокійно відповів Матвій.
– Але невже в книгах записано знання про нашу мову? – не вгамовувався син джунглів.
– Зізнатися, мені було вкрай важко відшукати ці книги, проте це можливо.
Куідель жодного разу не зустрічав білошкірого, який би зрозумів його рідну мову і зараз перебував під враженням.
– Ну що ж, тоді слухай, – раптом вимовив він. – Я спробую тобі відповісти на твоє запитання. Сонце дає силу всьому живому на нашій планеті. Деревам і травам, тваринам і птахам… Воно дає силу і нам. Сонце її джерело. Коли ти хочеш скуштувати плід рослини, дозрілого під променями сонця, твоє тіло в першу чергу прагне отримати цю силу, яку плід вже переробив і засвоїв. З'їдаючи м'ясо травоїдних тварини, ми отримуємо ще менше сили, тому що тварина, що з'їла такий плід, частину сили забере для свого тіла, і віддасть ще менше. Плоть хижаків взагалі не придатна