Серпень 1916 року. Королева Марія відвідує «вуличні святині» Хакні, народні меморіали, створені в найбідніших районах Лондона на честь місцевих жителів, загиблих на війні. Королева схиляла голову біля кожного з них і клала букетик квітів
У червні 1917 року фінансовий радник Георга V, лорд Ревелсток, звернувся до приватного секретаря короля лорда Стемфордхема із пропозицією краще інформувати першу особу країни про антимонархічні та республіканські настрої у країні. «Не вагаючись можу сказати, – з обуренням відповів той, – що нема у світі суверена, якому було б не страшно говорити правду нам, людям, які перебувають на службі безпосередньо біля нього, і хто сприймав би цю правду з такою доброю волею – і навіть вдячністю – як король Георг. Немає жодної соціалістичної газети, наклепницького пасквіля, які б не прочитали, не позначили й не показали королю, якщо вони містять будь-яку критику, дружню чи недружню, щодо Його Величності та королівської родини».
Правдивість твердження Стемфордхема доводить тека в Королівському архіві під назвою «Неспокій у країні». Там зберігаються ретельно прочитані з олівцем у руках статті в радикальних виданнях – історичний проєкт вийшов за рамки вирізок. Стемфордхем зібрав навколо себе «надійні мізки» експертів, яким можна було довіряти, і котрі, здавалося, не зважали на неспокій у країні. Частина розвідувальної мережі, частина аналітичного центру, їх обговорення та звіти також були залучені до цієї роботи.
Одна з нарад відбулася наприкінці квітня 1917 року, а головним пунктом розмови став незвичний лист, котрий прозаїк Х. Г. Уеллс надіслав до газети The Times із закликом створити «Республіканське товариство Великої Британії», покликане показати, що «наш дух теплий і цілком готовий повстати проти династичної системи, яка так давно розділяла, озлобила й марнувала дух людства». У цій вельми цитованій статті Уеллс не приховував своєї зневаги до «чужого й формального суду» Георга V, на що король відповів знаменитою фразою: «Я, можливо, не надихаю, але я буду проклятий, якщо стану людиною чужою».
Слово «чужий» особливо зрезонувало в суспільстві навесні 1917 року. До дирижаблів «Цепелін», які в 1915-му хаотично бомбили Східну Англію та Сандрингем, створюючи «Вулфертонські Сплеші», додалася значно загрозливіша зброя, і це не тільки німецькі літаки-бомбардувальники, виготовлені заводом Gothaer Waggonfabrik, який розташувався в місті Гота, що в південній частині герцогства, від якої британська правляча сім’я взяла своє ім’я. Під час першого бомбардувального рейду з Гота загинуло 95 людей у Фолкстоні та його околицях на південному узбережжі графства Кент, а червневий рейд на Лондон вбив 162 людини. Упродовж наступних 16 місяців бойові літаки з Гота здійснили загалом 22 рейди на Англію, скинувши 186 830 фунтів вибухових речовин. Але цифри були менш важливі, ніж народне невдоволення, що це страшне руйнування спричиняли ворожі літаки, які носили частину фамільного імені короля.
Питання