11 лютого 1952 року. Труна з тілом короля Георга VI, яку несе почесна гвардія, прибуває на лондонський вокзал Кінгс Крос із Сандрингема, де вона два дні стояла в місцевій церкві
«Мої друзі, жоден міністр… мабуть, жоден міністр – я впевнений, жоден міністр – не бачив короля під час війни так часто, як я. Я переконався, що його постійно інформували про кожну секретну справу, тож турбота й ретельність, з якими він щодня вивчав величезний звід державних документів, глибоко засіла в моїй голові…»
«Упродовж п’ятнадцяти років Георг VI був королем. Ніколи, жодної миті, незважаючи ні на що вдома чи за кордоном, публічно чи приватно, він не відмовлявся від виконання своїх обов’язків. Тож чи заслуговує він на прощальну данину від усіх своїх урядів та народів? Саме в цей час наше співчуття та жалоба висловлюються його дружині та вдові [королеві Єлизаветі, нині королеві-матері]… Це доблесна жінка, в жилах якої тече благородна кров Шотландії, підтримувала короля Георга в усіх його трудах і проблемах, виховала двох дочок, які успадкували її шарм та красу, дочок, які сьогодні оплакують свого батька. Нехай у неї будуть сили перенести свою скорботу…»
«Тепер я повинен залишити здобутки минулого та звернутися до майбутнього. Знаменитими були царювання наших королев. Деякі з найбільших періодів в нашій історії розгорнулися під їхнім жезлом. Тепер, коли ми маємо другу королеву Єлизавету, яка також зійшла на престол у двадцять шість років, наші думки повертаються майже на чотириста років тому до чудової постаті, яка керувала й, багато в чому, втілювала та надихала велич і геній єлизаветинського століття».
«Королева Єлизавета II, як і її попередниця, не очікувала з дитинства на корону. Але ми вже добре її знаємо та розуміємо, чому її дарунки та дарунки її чоловіка, герцога Единбурзького, доповнять скарбницю нашої – єдиної, цілісної Співдружності, яку вона ще не змогла відвідати. Її вже визнали королевою Канади. Ми також висловлюємо їй своє визнання… а завтра проголошення її сувереном додасть їй любові її рідної землі та всіх інших частин Британської Співдружності та Імперії».
«Я, молодість якого пройшла у серпні історії, безперечно й спокійно, у славі вікторіанської епохи, цілком можу відчути хвилювання, знову звернувшись до молитви та гімну “Боже, бережи королеву!”»
11 лютого 1952 року. Після повернення з Африки 7 лютого нова королева Єлизавета II поїхала до Сандрингема, щоб бути зі своєю скорботною матір’ю та сестрою. Вона вирушає до місцевої церкви, де стоїть труна з тілом батька, а місцеві жителі та працівники маєтку віддють йому шану, перед тим, як покійного короля відвезли в останню подорож до Лондона, зі станції