У таких хвилях розходилось серце старих з розкоші, і пан радник присягався, що позволить йому відбути службу однорічного охотника хоч би й при гусарах.
– Куплю йому, – говорив він з ентузіазмом, – таку «бестію», за котрою усі офіцери будуть губи гризти…
Матуру здав Герман-Євген-Сидор з тривогою, ледве що свідомо. І вибила за нею година щастя, а заразом і година безіменного суму для родини Ляуфлерів. Герман-Євген-Сидор від’їхав до В., щоб відбути там дожиданий рік служби військової, а радість родичів не тривала довго. І не стямились вони, як стали чимраз, то частіше появлятись всякого роду векселі на поличках ляуфлерівського бюрка. А пан радник? Його самого можна було частіше, як перед тим, бачити в кав’ярнях. Деколи він таки там і ночував.
В протягу трьох літ, почавши з вечора, в котрім Олена розсталась з Лієвичем, змоглася уже колишня «слаба сторона» радника в непогамований наліг…
І нині пересиджував пан радник з своїми вибраними товаришами при склянці та нарікав гіркими словами на своє безталання.
– Коли Сидор буде і дальше таке заводити, – жалувався він, – коли не перестане, то доведе до того, що піду з торбами!
– Ще чого не стало! Воно не буде так зле, любий раднику! – потішав один з товаришів.
Радник розсміявся гірко.
– Не зле? Пиятика, картярство і проче ледарство – се у молодого двадцятидвохлітнього хлопця не зле? Ой, прислужився він мені, що піду з торбами… з торбами, кажу, бо вже я не в силі дальше сього тягаря двигати!
– Лишіть його лиш, най вибуяється, – замітив знов інший, якийсь податковий урядник[13]. – Я вам ручуся, що вийде з цілої історії такий чистий, такий нетиканий, як лиш того треба! Буде ще найліпшим мужем, найліпшим батьком; у нього бистрий розум і духу чимало! Думаєте, що я був інший у молодих літах? Думаєте, що наді мною не плакала не одну нічку небіжка мати? І що ж з того? Я успокоювався помалу, от і пішов, слава Богу, о власних силах вгору.
– Як, для Бога, йому не гризтись?! – кликнув другий, лікар і приятель родини Ляуфлерів. – Подумайте лиш, з ласки своєї: він має ще дві незабезпечені доньки дома, а той безсовісний драбисько так і накладає тягарі на карб родини.
– Лярі-фарі[14], любий докторе! Незабезпечені! Дівчиськами не журюсь зовсім. Позабезпечуються самі!.. – відказав податковець. – Зрештою одна, а саме Олена, так як би вже й заручена з молодим К. Невже ж, Епамінондасе?
– Ні, товаришу, не заручена, не освідчився ще…
– Але ж бо люди так говорять; зрештою просиджує цілими днями у вас!
– Вона