Три мушкетери. Александр Дюма

Старого Голубника, нагадувало похідний табір уже з шостої години ранку влітку і з восьмої години взимку. П’ятдесят або й шістдесят мушкетерів, раз у раз змінюючи один одного, з поважним виглядом постійно прогулювалися перед будинком при повному озброєнні і готові до всього. Сходами, такими широкими, що нині на їхньому місці можна було б спорудити цілий будинок, у пошуках якоїсь ласки снували вгору і вниз прохачі, несміливо походжали дворяни, які приїхали з провінції і сподівалися на зарахування в мушкетери, пробігали лакеї в різнобарвних лівреях, що приносили до пана де Тревіля послання від своїх господарів. У передпокої на довгих, розташованих півколом лавах сиділи обрані, тобто ті, хто був допущений до аудієнції. Цілий день передпокій гудів, як вулик, тоді як поряд у кабінеті пан де Тревіль приймав гостей, вислуховував скарги, давав накази, і, немов король на своєму балконі в Луврі, підходив до вікна, щоб зробити огляд своїм військам.

      У той день, коли д’Артаньян прийшов сюди вперше, його вразила кількість відвідувачів – нечувана для провінціала, який щойно випурхнув з рідних пенатів. Провінціал, щоправда, був гасконцем, а його земляків у ті часи вважали за людей, яких не так легко чимось збентежити. Проминувши масивні ворота, оббиті довгими цвяхами з квадратними головками, відвідувач опинявся серед юрби озброєних людей, котрі, перегукуючись, походжали подвір’ям і затівали то сварку одне з одним, то якусь гру. Годі й сподіватися продертися через цей тісний живопліт, коли ти не офіцер, вельможа або гарненька панночка.

      Саме крізь оцю безладну й галасливу юрбу намагався протовпитися наш юний друг, ледве стримуючи в грудях колотнечу серця, притискаючи до худих ніг свою довгу шпагу, притримуючи рукою капелюх і ніяково усміхаючись тією усмішкою провінціала, який намагається триматися з гідністю.

      Розминувшись з яким-небудь гуртом відвідувачів, він полегшено зітхав, але розумів, що присутні оглядаються на нього, і вперше в житті д’Артаньян, дарма що був про себе досить високої думки, відчув себе смішним.

      Дійшовши до сходів, д’Артаньян спинився перед ще більшою перешкодою. Внизу четверо мушкетерів завели якусь незрозумілу гру (про яку ми розкажемо нижче), тоді як десять чи дванадцять їхніх приятелів очікували своєї черги, щоб і собі взяти участь у цій забаві. Один з четвірки, стоячи на сходинку вище за інших, хвацько вимахував шпагою, відбиваючись від решти і не даючи або принаймні роблячи все, щоб не дати їм піднятися.

      Ці троє наскакували на нього, теж спритно орудуючи своїми шпагами. Д’Артаньянові спочатку здалося, що це фехтувальні рапіри, на вістря яких надіті захисні насадки. Але невдовзі зі свіжих подряпин на обличчях учасників гри він зрозумів, що, навпаки, клинки були як слід відточені і загострені. До того ж при кожній новій подряпині не тільки глядачі, а й самі учасники поєдинку реготали, як божевільні.

      Мушкетер успішно стримував натиск своїх супротивників на верхній сходинці. Довкола зібрався вже натовп цікавих. За умовами гри той, хто