– Атосе! Портосе! Арамісе!
Обидва мушкетери, з якими ми вже встигли познайомитись і яким належали два останніх імені, одразу розкланялися зі своїми співрозмовниками й заквапилися до кабінету, двері якого зачинилися за ними, щойно вони переступили поріг. Ïхня манера триматися хоча й видавала деяке занепокоєння, проте своєю невимушеністю, сповненою водночас і гідності і покірності, викликала захоплення д’Артаньяна, якому ці люди здавалися напівбогами, а їхній начальник – Юпітером-олімпійцем, що тримає в десниці свої блискавки.
Мушкетери ввійшли, і двері за ними зачинилися, а передпокій знову сповнився гамором від розмов, поживою для яких став, безперечно, виклик мушкетерів. Пан де Тревіль, насупивши брови, кілька разів мовчки пройшовся по кабінету повз Портоса й Араміса, що завмерли, виструнчившись, мов на плацу, а потім нараз зупинився навпроти і, змірявши їх поглядом від голови до п’ят, роздратовано спитав:
– Чи відомо вам, панове, що сказав мені король учора ввечері? Чи відомо вам про це?
– Ні, – помовчавши трохи, відповіли обидва мушкетери. – Ні, пане капітан, нам нічого про це невідомо.
– Але я сподіваюсь, що ви зробите нам честь і розповісте про це, – ввічливо додав Араміс, ґречно вклоняючись.
– Король сказав мені, що відтепер набиратиме собі мушкетерів із гвардійців пана кардинала.
– Із гвардійців пана кардинала? А чому ж так? – здивувався Портос..
– Його величність певен, що його поганеньке винце можна поліпшити, лише розбавивши порцією справжнього доброго вина.
Обидва мушкетери почервоніли по самісінькі вуха. Д’Артаньян не знав, куди йому подітись, і ладен був провалитися крізь землю.
– Так-так, – вів далі пан де Тревіль, усе дужче запалюючись. – І його величність має рацію, бо, присягаюся честю, сором дивитися на королівських мушкетерів. Пан кардинал учора ввечері за грою в шахи співчутливим тоном, що було мені дуже неприємно, почав розповідати, що ці кляті мушкетери, ці шибайголови – він вимовляв ці слова з особливим глузуванням, що було мені ще неприємніше, – ці рубаки, додав він, поглядаючи на мене своїми очима, як у дикої кішки, засиділися довше, ніж треба, в шинку на вулиці Феру. Його гвардійці, роблячи обхід, – я подумав, що він розрегочеться мені просто в обличчя, – були змушені затримати цих порушників нічного спокою. Хай йому біс! Ви чудово про все це знаєте! Заарештувати мушкетерів! Ви були в цій компанії… так, ви, не відмагайтеся, вас упізнали, і кардинал назвав ваші імена. Так, це моя помилка, моя, адже я сам підбираю собі людей. Ось ви, Арамісе: на біса вам мушкетерський мундир, якого ви в мене випросили, коли в сутані вам було б набагато краще? Ну а ви, Портосе… нащо вам здалася ця розкішна золота перев’язь? Щоб