Наведемо лише кілька, але показових прикладів. Так, подумати лише, стаття 559 Кримінального кодексу, котра карала за подружню зраду тільки тоді, коли її вчинила дружина, була скасована в 1969 р. (на чоловіка насправді поширювалася дія наступної статті 560, він заслуговував на покарання, лише якщо тримав коханку у будинку, де жило подружжя, або в іншому відомому місці). Тільки в 1975 р. під час реформи сімейного права батьківські права на дітей, які до того вважалися такими, що належать виключно чоловіку, стали поширюватися й на матір. І лише від того року жінка не мусила більше прямувати за чоловіком, якщо він раптово вирішив змінити місце проживання, й більше не мала обов’язково брати прізвище чоловіка, а могла його просто додавати до власного. Ці норми разом із багатьма іншими дожили до початку ІІІ тисячоліття завдяки їх тисячолітній історії. Саме тому звернення до античної історії допоможе зрозуміти сьогодення.
У греків не було жодних сумнівів у тому, що жінки за природою глибоко «відрізняються» від чоловіків. Вони гадали, що жінки інакші з багатьох причин. Передусім вони відрізняються біологічно, оскільки зроблені з іншої матерії й тому що їхнє тіло дає життя дітям. Ця обставина, як ми далі побачимо, становила предмет чималого занепокоєння греків. Крім того, вони інші, оскільки мають характер та природні схильності, які надають їм інші здатності, ніж чоловікам. На додаток, у них не такий гомогенний, як у чоловіків, розум, і внаслідок того (як це буде детальніше продемонстровано далі) їхня сексуальність є надмірною та природно нестриманою.
Конструкція жіночої ідентичності крізь міф
Звісно, логічним поясненням теорії інакшості жінок займалися філософи. Проте ще до них про неї оповідали поети, починаючи від Гесіода, поета-селянина, котрий жив у Беотії у VII ст. до н. е. та який переказав міф про народження Пандори, першої жінки.
Гесіод розповідає, що Зевс відправив Пандору на Землю – де до того часу люди жили щасливо, – аби покарати їх за вчинений Прометеєм злочин: він викрав вогонь у богів та дарував його людям, допомігши їм стати на шлях прогресу та зменшити відстань, що відокремлювала їх від безсмертних. Його покарання було жахливим: Прометей був прикутий до скелі, куди щодня прилітав грифон їсти його печінку, яка щоночі відростала. Утім, попри всю жорстокість, покарання здавалося недостатнім. Окрім Прометея, Зевс вирішив покарати також усіх смертних, і для цього створив Пандору (Роботи і дні, 42–104; Теогонія, 561–617).
Як вказує, власне, вже її ім’я (від pan – усі та dóron – дарунок), Пандора отримала дар від кожної сторони; «Теогонія» розповідає, що Гефест подарував красиву зовнішність, схожу на цнотливу дівчинку, Афродіта – здатність спокушати, викликати «болісне бажання» та «збудження, що виснажувало тіло», Гермес подарував «безсоромний розум», «підступний характер», «брехню» та «оманливі промови».
Тому не дивно, що коли Пандора потрапляє на землю, люди починають зазнавати нещасть. За переказом