Існувала свобода у поведінці, а також у її змісті: тепер існують ті, хто відверто проголошує себе атеїстом (киренаїк Феодор, що звався Атеїст, був на межі засудження за asébeia[24], проте йому вдалося уникнути судового процесу), або закликає до самогубства (як інший киренаїк, котрого звали «той, хто переконує смерть»), або проповідує рівність статей та критикує рабство. Подібні ідеї, з якими, можливо, демократичне місто уживалося б погано, вже не лякають, вони більше вже не уражають обрії цінностей, що утворюють підвалини спільноти: вони є лише ідеями, пов’язаними з практиками, що хочуть бути соціально вражаючими, як, наприклад, кінічна parrhesía, свобода слова, яку Діоген дозволяв собі перед Александром, є дозволеною соціальною практикою, що має визначені правила та не призводить до наслідків у царині рівноваги влади.
3.3. Джерела
Як і більша частина античної літератури, роботи молодших сократиків втрачені майже повністю. Джерела для пізнання цих філософів є передусім доксографічними та анекдотично-біографічними, й обидва типи відомостей переважно сконцентровані в Діогена Лаертського та Стобея.
Найпоширенішим літературним стилем є, природно, logós slkratikós, діалог за участю Сократа і натхнений тим, що автор дізнався або отримав від контакту з основоположником. Цей жанр літератури процвітав, але від нього залишилося зовсім небагато, тільки платонівські діалоги.
Окрім назв, які перелічує Діоген Лаертський, та фрагментів, що збереглися чи то там, чи то тут і лише в рідкісних випадках дають можливість із вірогідністю відтворити роботи, залишилися тільки тексти або епітоми[25], пов’язані з кінічним рухом, що, втім, належать відносно пізнім поколінням (як тексти Телета першої половини ІІІ ст. до н. е. або промови Діона Хрисостом, бл. 40–112 рр.)
Водночас цілком справедливо анекдотичні джерела можуть розглядатись як тип літератури, що особливо підходить до таких рухів, як кініки, що були завідомо зосереджені на розробленні певного способу життя, на сприйнятті певного стилю поведінки та самопрезентації, якщо не відразу певного look (вигляду). Тимчасом як філософський світ мегарців виявляється звичайно більш інтелектуалізованим, дія, жест, особистість є прикладами справжньої сутності цинізму та глибин киренаїзму. Можливо, і це також є одним із витоків успіху цих шкіл: достатня спрощеність теоретичного апарату, простота послання, яке передається шляхом короткого дискурсу та жесту. Серед засобів поширення немає, отже, нічого кращого за зібрання chréiai, коротеньких історій із мораллю, максимою або завершальною bon mot (розумною та смішною ремаркою.
3.4. Школи Еліди-Еретрії та Мегар
Окремі