Особисте життя він ховав за сімома замками, але всі в компанії знали, що Йован самотній, його єдина дружина пішла від нього через рік після весілля, не витримавши важкого тягаря дружини поліцейського, зокрема його постійної відсутності вдома. І тільки Робертові було відомо, що десь на околиці міста у Йована є якась молода пані, що з'явилася в його житті зо два роки тому. І Роберт з Хлоєю з нетерпінням очікували, коли Йован познайомить їх зі своєю нареченою. Натомість той тільки віджартовувався.
У спілкуванні з колегами Йован був завжди привітний, але єдиною людиною, з ким він, справді, дружив і кому міг довіритися, був Роберт. Вони, як старі друзі, часто проводили час разом у Роберта вдома або в пабі за келихом пива, яке Йован обожнював. Хлої подобався цей веселий і життєрадісний чоловік, і двері їхнього будинку для нього були завжди відкриті.
Роберт лежав у номері на ліжку і намагався вкотре додзвонитися до Хлої. Але на тому кінці дроту телефон був від’єднаний від мережі. Коли його почав зморювати сон, Роберт відклав слухавку і заплющив очі.
Зненацька він відчув спершу невелике запаморочення, а потім – неймовірну силу, яка притиснула його до ліжка і не давала поворухнутися. Роберт розплющив очі, він міг спостерігати все навколо, але решта тіла була йому непідвладна. Якась невідома сила все міцніше і міцніше втискала його тіло в ліжко.
Роберт почав задихатися. Він спробував напружити м'язи або хоча б закричати, але тіло так само йому не корилося. Раптом усе навколо потемніло. Роберт опинився в суцільній темряві, не відчуваючи ні свого тіла, ні запахів, ні звуків. Він немов повис у повітрі, хоча мозок продовжував конвульсивно шукати можливість звільнитися з цього моторошного полону. Роберт не міг зрозуміти, що з ним відбувається, адже свідомість не покидала його. І тут він почув рівномірний звук, який виходив звідкись ізсередини його підсвідомості, поступово заповнюючи весь навколишній простір. За мить уже здавалося, що він пульсує навіть у його венах. Звук віддалено нагадував роботу маятника годинникового механізму. Але він був чистішим, різкішим і чіткішим. Опиратися раптовому заціпенінню не було ні сил, ні сенсу. Роберт хаотично намагався зрозуміти, що з ним відбувається.
І тут він чітко почув жіночий голос…
«Спіть спокійно, глибоко… Ви занурюєтеся в глибокий сон… Глибше… Ще глибше», – чийсь владний голос усе голосніше і голосніше лунав у голові Роберта.
Несподівано він усвідомив, що цей голос звучить ізсередини його сну, і він його чує, незважаючи на те, що пам'яттю і своєю сутністю все ще знаходиться по цей бік сновиддя. Це почуття було зовсім новим для нього, і Роберт не міг повірити в реальність того, що трапилося, і прислухався. Навколо лунали голоси. Він чітко чув тільки жіночий голос. Другий, чоловічий, відгукувався лише луною в його голові, але розібрати слова чоловіка наразі чомусь було дуже важко,