– Слава Ісусу Христу! – привіталася Влада.
– Навіки слава Богу! Ви, панночко, до мене?
– Не знаю… я не знаю… а ви хто?
– Я вчитель у тутешній школі.
– Ой, справді? – це чомусь неабияк її здивувало. – А що викладаєте?
– Математику. Вчу людей, що двічі два буде чотири.
– Хіба вони цього не знають?
– Знають. Та часто-густо забувають.
– Що ж… мабуть, якогось дня я приведу до вас своїх дітей.
Мудрі і водночас на диво світлі, усміхнені очі, осяяли її теплим промінням.
– Я чекатиму, що до мене прийдете ви.
– Так, прийду, – із ввічливості мовила дівчина, і пильно глянула на гуцульський стрій. – Це у вашій школі така форма, чи що?
Учитель засміявся, легкий вітерець бавився його русявою чуприною, що вибивалася з-під кресані.
– Ні, це ми робимо виставу, самотужки. Про Олексу Довбуша, чули про такого?
– Як не чути, – посміхнулася і Влада. – І ви, безумовно, Довбуш?
– О, боюся, що ні. Довбуш – директор нашої школи. Оно він, – і учитель вказав на товстого та низького, як обрубок, чолов’ягу, з пузом, неосяжним, як сам Усесвіт, що хижо, мов шуліка, споглядав за зграйкою хлопчаків біля клумби.
– Ви жартуєте? – не повірила Влада.
– Бігме, так і є. Ото наші опришки із сьомого «Б», будяки саджають, а я – Дзвінка.
– Довбушів убивця?!
– Так. Час від часу нам дістаються кепські ролі. Але це лише театр.
– Це – ілюзія життя, – прошепотіла Влада.
– Власне, – погодився учитель. – А в людині цінується справжнє. Ось, приміром, ви чим на хліб заробляєте?
– Я танцівниця.
– Балерина?
– Стриптизерка, – зухвало мовила дівчина. – І чомусь мені здається, що вам це відомо.
– Бо так воно і є. Вам подобається ваш фах?
– Я люблю танці, – часом вдається і відповісти, і водночас уникнути відповіді. – А вас мій фах не шокує?..
– Ні. Мене цікавить, що ви за людина?
– Як усі. Звичайна. Дві руки, дві ноги, дві цицьки і дупа.
Учитель посмутнішав.
– Це такою вас бачить ваш муж? А де ж у цій схемі голова, дівчино-чічко? Де душа, де серце?
– Я шмат м’яса, та й по всьому. Живого м’яса.
– Той, хто думає так про вас, помиляється, Владо, – ось він навіть знає її ймення, хоч вона й не