– «Дивина!» – думала я, однак вона раптово перебила мої роздуми.
– Ой, зачекай хвильку, – промовила вона швидко і зникла.
У повітрі з’явився смачний і такий цікавий аромат, що безсоромно потяг мене за нею. Я ввійшла на кухню й побачила жінку, одягнену вже у фартух, котра дістає з духової печі величезну форму для запікання з чимось всередині і впевненими професійними рухами перекладає щось у формі на іншу сторону. Лавровий листок, мускатний горіх, смажені морква-цибуля, оливкова олія, жир з м’яса… – запахи складників з’являлись один за одним і лоскотали мого носа, але ще більше – мою допитливість. Я зізналась господині, що дуже люблю готувати й хочу навчитися грецької кухні, від чого в нас зав’язалася гарна розмова. За деякий час я зрозуміла, в чому була вся суть нашої зустрічі. Володя запропонував їй, щоб я приходила до неї та допомагала в домашніх справах, натомість вона – розмовляла би зі мною грецькою, чим би допомогла мені у вивченні мови. Ми з нею в один голос погодились.
Дорогою додому я думала про те, що будь-хто, хто потрапить до дому кірії Вули, відчує в ньому турботу. Після моєї найстаршої сестри вона була першою, хто так яскраво показав мені, що має означати для людини дім, в якому вона проживає, і як до нього треба ставитись. У неї не було витонченого смаку, точніше взагалі її смак був мені незрозумілим, але вся оселя була так добре доглянута – не блищала від чистоти, не сяяла новизною, проте неможливо було не звернути на неї уваги.
Вона вміла підтримувати затишок у кожному кутку свого дому, від чого сама світилась, як жінка. Це була її пристрасть – її дім, і це відображалось не тільки в ній самій, але й у її стосунках із чоловіком і вже дорослими дітьми, невістками, а згодом навіть і внуками. Мені дуже імпонувало те, що я мала змогу вчитися в неї, і на початку нам було весело разом. Ми готували, розмовляли про їжу, дім та наші захоплення. Виявилося, кірія Вула разом зі своїми подругами відвідувала Капі25, де вони займалися різним, та найбільше з усього вона любила там танці (ще одне дещо спільне між нами). Але на цьому цікаве не закінчувалося. Ця жінка теплими словами малювала їхні з чоловіком подорожі, описувала ще один дім десь у Калів’ї26, розповідала про свою молодість та вже дорослих синів. Проте щоразу я так само сором’язливо переступала її поріг із відчуттям клубка в горлі – мені було важко розуміти те, що я забирала собі її час і користувалася цим.
Бувало, що ми не мали про що говорити або відчували якусь таку важку металеву коробку, що стояла між нами й затуляла нас одна від одної. У такі дні нас рятувала кулінарія. Кірія Вула любила готувати й робила це бездоганно, а я з дитинства пищала від радості лише від однієї згадки про це, хоча ніколи і не мала до цього хисту. Вона показувала мені, як готувати ювеці, розказувала таємниці для смачного пастиціо і мусака27 або щось на зразок такого:
– Щоб не злипалися свіжозварені макарони, відразу після проціджування