Мандрівник у Часі посміхнувся.
– Ви таки впевнені, що ми можемо вільно пересуватися в просторі? Ну що ж, люди справді досить легко переміщаються, ходять праворуч і ліворуч, назад і вперед – вони завжди це робили. Я припускаю, що ми можемо вільно рухатися за двома напрямками. Але нагору й униз? Отут сила тяжіння обмежує нас.
– Не зовсім, – заперечив Лікар. – Адже ж існують повітряні кулі!
– Утім, до винаходу повітряних куль людина не мала інших способів рухатись у вертикальному напрямку, крім відчайдушних стрибків і спроб видертися на узвишшя.
– І все-таки, хоч і небагато, але люди можуть переміщатися нагору й униз, – наполягав Лікар.
– Легше, набагато легше вниз, аніж нагору!
– А в часі ви зовсім не зможете рухатися! Люди не в змозі піти від теперішнього моменту.
– Мій любий сер, саме в цьому ви й помиляєтеся. Втім, як і геть усі. Ми постійно йдемо від теперішнього моменту. Наше духовне життя – не матеріальне й позбавляє вимірів – проходить у четвертому вимірі, часі, з однаковою швидкістю від колиски до могили. Це достоту так само, як коли б ми, почавши своє існування на відстані п’ятдесяти миль над земною поверхнею, ввесь час рівномірно падали додолу.
– Проте головна складність полягає в іншому, – перервав його Психолог. – Ви здатні рухатись у всіх напрямках простору, але не можете рухатися в часі.
– А ось саме тут і з’являється привід поговорити про моє велике відкриття. І я не згоден із вашим твердженням, що ми не можемо переміщатися в часі. Наприклад, якщо я дуже жваво відтворюю в своїй пам’яті яку-небудь подію, то немовби повертаюся до того моменту, коли вона відбулася. Я, як ви кажете, подумки відсутній, роблю на мить стрибок назад, у минуле. Щоправда, ми не маємо жодного способу після такого стрибка в минуле затриматися там хоч на коротку мить – майже так само, як дикун або якась тварина після стрибка не можуть залишатися в повітрі на відстані навіть шести футів від землі. Але цивілізована людина щодо цього стоїть вище, ніж дикун. Вона навчилася, всупереч силі тяжіння, підійматися на повітряній кулі. Але невже вона не в змозі знайти спосіб зупинити або прискорити свій рух у часі, а може, навіть більше: повернутися й рухатися назад?
– О! – закричав Фільбі. – Це неможливо…
– Чому? – запитав Мандрівник у Часі.
– Тому що це суперечить здоровому глузду, – відповів Фільбі.
– А саме? – поцікавився Мандрівник у Часі.
– На словах ви мені, мабуть, доведете, що чорне – біле, але вам ніколи не вдасться переконати мене в цьому! – заявив Фільбі.
– Може й так, – погодився Мандрівник у Часі. – Але ж тепер, сподіваюся, ви починаєте розуміти, у чому полягав предмет моїх досліджень із геометрії чотирьох вимірів. У мене вже давно була невиразна ідея побудувати машину…
– Для подорожі в часі? –