Утім, це цілком відповідало їхньому зовнішньому вигляду, тендітній статурі й ніжним рисам обличчя. Мене охопив напад розчарування. На мить я подумав, що дарма створив Машину часу!
Кивнувши, я вказав на сонце й так переконливо зобразив грім, що чоловічки здригнулися, відскочили від мене на крок, схилили голови. Потім один із них засміявся й підійшов до мене з гірляндою із дуже гарних, але не відомих мені квітів; цю гірлянду він надяг мені на шию. Тут усі радісно зааплодували, стали бігати, зривати квіти і, сміючись, засипали мене цими квітами з голови до ніг. Ви, котрі ніколи не бачили нічого такого, навіть уявити собі не можете, які ніжні й дивні квіти створила культура далекого-далекого майбуття!
Хтось із чоловічків висловив думку, що мене – їхню іграшку – варто б виставити в найближчому будинку. Недовго думавши, вони повели мене до величезної сірої будови з потрісканого каміння, повз біломармурового Сфінкса, що, здавалося, увесь час позирав на мене й тішився з мого здивування.
Коли я йшов із ними, мені раптом згадалася моя колишня тверда впевненість, що наші нащадки відрізнятимуться глибокою серйозністю та високим розвитком інтелекту, – і я мимоволі розсміявся.
Будинок, куди мене привели, вражав своїми колосальними розмірами й величезним входом. Саме собою зрозуміло, що я з найбільшою цікавістю розглядав дедалі більшу юрбу цих чоловічків і широкий отвір відчинених дверей: він зяяв переді мною, темний і таємничий.
Загальне враження від навколишнього світу, що його я міг спостерігати з-за їхніх голів, було таке: він увесь немов густо заріс кущами й квітами, як давно занедбаний, але все ще прекрасний сад. Я бачив високі стебла дивних білих квітів із восковими пелюстками, завширшки у фут; вони були порозкидані скрізь і, очевидно, росли в дикому стані серед чагарників. Але мені було не до того, щоб уважно розглядати квіти, адже моя Машина часу залишилася на галявині, серед рододендронів, без жодного нагляду.
Арку головного входу прикрашало пишне різьблення, але я, звичайно, не зміг роздивитися його дуже детально. Проте мені вдалося відзначити надзвичайну схожість із давньофінікійськими прикрасами, і я був уражений тільки тим, що різьблення доволі сильно постраждало від часу.
У дверях мене зустріли інші маленькі чоловічки, вбрані в іще світліший одяг, і ми пішли далі всі разом. У своєму темному костюмі дев’ятнадцятого сторіччя й весь заквітчаний, я, безсумнівно, виглядав досить кумедно серед цих світлих, ніжно забарвлених шат і блискучої білизни тіл. Навколо мене раз у раз лунали вибухи мелодійного сміху й веселі вигуки.
Величезні двері вели до так само величезної зали, оббитої чимось коричневим. Дах був у тіні, а у вікна, частково з кольоровими шибами,