Наступник правителя Савойї – Карл Еммануїл I керує державою протягом п’ятдесяти років. Досвідчений політик і проникливий військовий стратег, наприкінці століття він окупував Салуццо та, скориставшись французькою кризою, спричиненою релігійними війнами, намагався захопити місто Женеву і проникнути до Провансу і Дофіне.
Навички управління
Спроби двох суверенних правителів Савойї реформувати одну з найбільш маргінальних областей Європи є успішними завдяки міцності й подальшій стабільності їхнього правління, а також через історичну відсталість, яка допускає широкий діапазон втручання. Насамперед заслуга Еммануїла Філіберта полягає в реалістичній оцінці політичної та економічної ситуації в державі та у використанні досвіду, набутого в такій країні, як Франція. Адаптувавши території, отримані в результаті підписання мирного договору в Като-Камбрезі, до вимог часу, два суверени закладають підґрунтя, яке дасть змогу державі Савойя відігравати важливу роль в італійській історії наступних століть.
Протягом Чинквеченто «Сереніссіма» була єдиною італійською державою, яка здійснювала автономну політику та намагалась уникнути безперечного панування Іспанії. Після поразки в Аньяделло в 1509 р. Венеція мусила відмовитися від розширення територій і зменшити свої політичні амбіції, однак, надихаючись розсудливим реалізмом, їй все-таки вдалося повернути майже всі материкові землі й зберегти вплив як в Італії, так і в Європі.
Ефективний контроль Іспанії
Думка про негайний та автоматичний венеціанський занепад після географічного відкриття Америки і Сходу помилкова. Варто замінити її баченням, що підвищує значення стабільного становища республіки та відповідних заходів, які вона вжила, аби захистити себе й адаптуватися до змін, що тривали в європейській економіці і політиці.
У цей період торгівля залишається стабільно жвавою. Наприклад, продаж перцю не зазнає серйозних збитків унаслідок встановлення португальської монополії. По-перше, через високу якість спецій, оброблених венеціанцями, що виправдовує вищу ціну, порівняно з лузітанською, і, по-друге, тому, що для певних центрів Північної Європи нижчі транспортні витрати здатні компенсувати різницю