Тим часом провулок вивів його на Невський. Залишалося дістатися до набережної річки Фонтанки, щоб хоч уночі, але проникнути туди, куди проникати було суворо заборонено, однак де давно хотілося побувати, – до Літнього саду.
Хто з нас, друзі, не чув, що таке Літній сад столичного Санкт-Петербурга? Навіть той, хто ніколи не бував на берегах Неви, напевно, знав про це восьме диво світу, яке було закладено за наказом самого Петра Великого. Саме тут перший імператор всеросійський мріяв створити свою літню резиденцію.
Фонтани, до яких спеціальним височайшим указом Петро велів «для подачі води влаштувати в річці, яка тече повз моє подвір’я, спеціальну споруду за наданим кресленням». Скульптури Мінерви, Олександра Македонського, Амура і Психеї, Талії і Терпсихори – усі годі перерахувати – біліли серед високих дерев на геометрично ідеальних алеях. Палаци і павільйони, ставки, боскети і великий партер… Навіть якщо всю Академію мистецтв вивести туди на етюди, за тиждень все не намалюють!
Побудований за європейським зразком і за участі європейців, Літній сад, тим не менш, дивував іноземців своїм розмахом, красою і чимось невловним, що було притаманне тільки Північній Пальмірі.
Російський майстер Іван Матвєєв, призначений першим архітектором саду, узявся освоювати ділянку з небаченим ентузіазмом. Ентузіазму, як це частенько буває в Росії, вистачило тільки на підготовчі роботи і будівництво «малих хором голландського типу», які були простим тимчасовим будиночком.
Далі за створення цього шедевра паркового мистецтва й архітектури взялися німці, французи та італійці. Імператорська родина не шкодувала грошей, правителька «жіночого століття» Анна Іоанівна надала право вибудувати Літній сад своєму обер-архітектору Растреллі, а Єлизавета Петрівна дозволила впускати в сад публіку – «за відсутності государині в Санкт-Петербурзі». Пізніше імператриця вирішила, що сад має залишатися відкритим по неділях, у святкові дні і по четвергах. Але… Утомившись від численних охочих подивитися на імператрицю, Єлизавета знову дозволила відвідувати своє улюблене місць відпочинку громадянам нижче від «другого класу табеля про ранги» тільки за її відсутності.
Учні художніх шкіл, на превеликий жаль нашого героя, у «Табелі про ранги» жодним чином не значилися. Нижчий щабель, чотирнадцятий, належав піхотному прапорщику, корнету в кавалерії, штик-юнкеру в артилерії, хорунжому в козаків і мічману на флоті.
Тому майбутнім живописцям, а нині малярам доводилося лише із сумом дивитися на знамениті ґрати Літнього саду й уявляти собі розставлені за ними скульптури, створені П’єтро Баратта, Джованні Бонацца, Антоніо Коррадіні та багатьма іншими майстрами.
Або пан, або пропав! Заборони імператорів існують, щоб художники їх порушували. І що таке для справжнього таланту якась там огорожа? Тарас роззирнувся на