Художник. Денис Замрій

Павлівна підвелася. За нею підвелись також усі інші. І довго ще стояли біля карети: художники не хотіли відпускати «російського маестро», вони обіймалися й давали поради в дорогу, пили за його здоров’я. Коли ж карета нарешті поїхала, довго махали хусточками вслід і лили щирі сльози. А потім при світлі зірок у тому самому дворику тихо співала мандоліна, а живописці і скульптори обговорювали слова свого гостя про те, що в Російській імперії месія і талант завжди приходять із півдня…

      Зараз, коли відтоді минуло багато-багато років, ми можемо сказати, що слова Карла Брюллова про «месію з півдня» були якщо й не пророчими, то принаймні дуже й дуже правдивими. Справа тут не в самих лише великих італійцях… Можливо, прийде месія (якщо взагалі прийде) так само з іншої сторони світу.

      Але південь Російської імперії дав їй Гоголя і Чехова; покинувши Омськ, підкорив столицю Михайло Врубель, а Київ відправив у столицю Михайла Булгакова та Олександра Вертинського. Зараз мало хто знає, що великий російський діяч, батько багатьох реформ і «дідусь індустріалізації» граф Вітте народився в південному грузинському місті Тифлісі. «Хохлом гнаним» (як він сам себе називав) з південної Чернігівської губернії був граф Розумовський – блискучий фельдмаршал і президент Російської академії наук, а його брат Олексій став фаворитом і морганатичним чоловіком імператриці Єлизавети Петрівни. Якщо вірити літописцям, саме з півдня пішла Руська земля.

      Так само наш герой був родом із півдня Російської імперії.

      Розділ другий

      Літній сад

      Учітесь, читайте,

      І чужому научайтесь,

      Й свого не цурайтесь.

      Бо хто матір забуває,

      Того Бог карає,

      Того діти цураються,

      В хату не пускають.

Т. Шевченко. І мертвим, і живим, і ненарожденним, 1845

      Перш ніж ми розповідатимемо свою історію далі, доведеться трохи відволіктися, щоб описати вам, любий читачу, тодішню столицю Росії – саме туди й перенеслася подальша дія нашого роману.

      У XIX столітті Петербург був величезним містом – за мірками не лише Європи, але й світу загалом. Його населяло майже п’ятсот тисяч осіб, і населення постійно зростало. Документи того часу свідчать, що в тридцятих роках дев’ятнадцятого століття в місті на Неві було вісім тисяч триста будинків, сто сімнадцять мостів і чотири тисячі ліхтарів.

      Місто росло й розвивалося. Відкрито було майже триста фабрик, заводів і мануфактур. З’явилися прибуткові будинки, де квартири здавали інженерам і чиновникам, які переселилися з бідних російських губерній у столицю. Нещодавно були споруджені будівлі сенату і синоду, а буквально за рік до описуваних подій Палацову площу перед царською резиденцією прикрасила Олександрівська колона на згадку про перемогу імператора Олександра Благословенного над Наполеоном, який отримав прізвисько Корсиканець.

      Ну і, звичайно, уже тоді місто було справжньою «культурною столицею Росії»,