Два роки тому, 1 грудня 2011 року, коли ми відзначали двадцятиріччя Референдуму про Незалежність нашої Батьківщини, Предстоятелі трьох Церков: Української Православної Церкви (Московського патріархату), Української Православної Церкви Київського Патріархату і Української Греко-Католицької Церкви – скерували свою відозву до нашого народу, говорячи про духовні причини економічної кризи. Лише той, хто дістане відпущення власних гріхів, може бути свобідним і здатним будувати вільну, багату та процвітаючу державу. Сьогодні Христос, навіть у цьому святому храмі, хоче доторкнутися силою своєї любові й свого Воскресіння до кожного та кожної з нас, знову назвати нас своїм сином чи своєю донькою і каже нам усім: «Встань, розпрями свої плечі і крила, візьми у свої руки власні негаразди, які випливають, як причина, із твого внутрішнього духовного розбиття. Віднайди себе, як син і донька Небесного Отця, у вірі». Вам, напевно, відомо, що цього року ми дякуватимемо Господу Богу за тисячодвадцятип’ятиріччя Христової віри в Україні. Нехай милосердний Господь зцілить своєю любов’ю та благодаттю всіх нас і дарує нам шлях у нове життя.
Третя неділя Великого посту – Хрестопоклонна неділя
м. Київ, Патріарший собор Воскресіння Христового, 27 березня 2011 року
Ваші Блаженства, еміненції, ексцеленції!
Високопреосвященні та преосвященні владики!
Улюблені браття у священстві!
Преподобні ченці й черниці!
Високодостойні представники української влади та дипломатичного корпусу!
Дорогі в Христі брати й сестри!
«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо». Цими словами Христова Церква величає нині Чесний і Животворний хрест Господній. Саме сьогодні, коли вже пройдено половину великопісного шляху, отримуємо в дар це живоносне древо, щоб скріпитися ним, знайти в ньому джерело сили й відваги та продовжити свій шлях до Воскресіння Христового, щоб поставити це хресне знамення в центрі свого життя.
Святий апостол Павло в Посланні до филип’ян навів унікальний ранньохристиянський гімн, який молода, щойно зроджена Святим Духом Церква, мабуть, урочисто співала під час Літургії. Ось слова цієї величальної пісні: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі-Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної. Тому Бог Його вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Флп. 2, 5–12).
Найважливіше значення в цьому