Коли ж Ізабелла наважилася промовити вголос свої роздуми про права герцога Орлеанського на корону своєму зведеному братові графу де Вертю, то добряче отримала на горіхи. Із різкістю, до якої граф не мав звички, коли йшлося про спілкування із дамами, він зупинив її, його привабливі, зазвичай ласкаві голубі очі миттєво стали холодними як крига:
– Дамуазель, я наказую вам більше не повторювати цих необачних слів уголос! Ані в моїй присутності, ані у будь-чиїй. Це ганебно! Монсеньйор – наш батько, нехай пробачить Господь його душу, народився молодшим братом короля, а ми лише племінники його величності та кузени дофіна. І не було у монсеньйора, нашого батька, іншого наміру, окрім служіння інтересам корони та відданості його величності. Й у нас немає, і не буде! Ми – принци крові, і маємо забезпечити стійкість трону, а не розхитувати королівство небезпечними плітками!
– Монсеньйоре… – пробелькотіла Ізабелла, вражена різкістю брата. Від усвідомлення власної провини та недалекоглядності на її очах затремтіли сльози.
Філіпп де Вертю і сам знітився: хіба ж не його обов’язок – опікуватися сестрами, оберігаючи їх від помилок? Він м’яко обійняв Ізабеллу за плечі. Його сестри – такі тендітні створіння…
– Пробачте мені цю різкість, мила Ізабелло. Та це надто серйозне питання. Вам слід бути обережною й виваженою. Ви надто юна… Зрештою, наймолодша фрейліна королеви… Забагато відповідальності, як на ваш юний вік. Двір – не надто безпечне місце для такої відкритої дівчини, як ви. Тут дуже просто стати пішаком у чужій грі й збезчестити родинне ім’я. А вести власну гру значно важче. На жаль, я не зможу бути із вами весь час, щоб допомогти вам розібратись, що й до чого. Отож, мила сестро, щоразу, коли ви маєте якісь сумніви, поставте собі два запитання: чи не проти честі це все та чи слугує інтересам вашої родини?
– Я зрозуміла, монсеньйоре, – Ізабелла нахилила голову, проте досі не насмілювалася зустрітись поглядом із братом.
«Деяким дівчаткам спокійніше бути у дванадцять одруженими… Та й їхнім опікунам спокійніше…» – зітхнув Філіпп де Вертю, дивлячись на золотаву сестрину голівку. Особливо із такою непогамовною вдачею, що на своє лихо шукає пригод. Він би із радістю не зволікаючи негайно видав би Ізабеллу за молодшого Вандома. Та вони досі сперечаються із старою графинею де Вандом за придане, шлюбну угоду та за якого з її синів вийде Ізабелла. Звичайно, мадам де Вандом зволікає, шукаючи кращої партії для третього сина й намагаючись отримати два замки на кордоні своїх володінь, одруживши наймолодшого, якому не виповнилося ще й дванадцяти років.
Політична ситуація