– Але що ж вдіяти? Що Анжуйський дім може зробити? Ви ж розумієте, ваша величносте, – торочив секретар далі, – це на руку тільки герцогу Бургундському, який прагне лише помсти за вбивство батька. – Мертві не образяться. Герцог Орлеанський уже дванадцять років як мертвий. Можна вигадати будь-яку брехню, її нема кому спростувати. Лишень забули, що герцог хрестив сина королеви, а король – сина герцога. Занадто коштовна ціна для безсмертя душі за такий гріх.
Королева лиш іронічно підняла біляву, ледь помітну брову, люди у прагненні влади нехтували ще більшими заборонами та відважувались на страшніші злочини, ніж кровозмішання та зневага до похресних зв’язків.
– Я розумію, що молодий герцог Бургундії нині дихає лише помстою, іншого від нього й не очікують. Проте хіба англійський король не заявив про свої права на корону Франції? Кому, як не йому, вигідно, щоб з’явились сумніви у законності походження спадкоємця престолу?
– Так, ваша величносте. Англієць не просто заявив. Він хоче руки принцеси Катрін та ще й цілу Нормандію у посаг. І як доповідають наші… довірені особи… при королівському дворі, скидається на те, що він це отримає найближчим часом. Особливо якщо зможе домовитись із Філіппом Бургундським. Королева Ізабо ніколи не могла діяти самостійно в політиці. Вона пристане до табору найсильнішого. Якщо Англія увійде в союз із Бургундією, можливо, і з Бретанню, королева його підтримає в обмін на спокійну старість. Зрештою і герцог Бретонський, і герцог Бургундський – її зяті. А коли принцеса Катрін стане королевою Англії та Франції і король Генрі також стане її зятем, це й забезпечить їй спокій.
– Нехай і так. Проте ці огидні теревені про незаконне походження стосуються принцеси Катрін так само, як і всіх дітей королеви. Сам герцог Бургундський одружений із сестрою дофіна, принцесою Мішель. Якщо вже ганьбити честь королеви, то хто тримав свічку? Хто може із певністю сказати, котрий із королівських дітей бастард? Яка у тій хворобливій низці дитина короля, а яка – ні? Огидна безчесна гра, бургундець удався до неї з відчаю та через бажання негайної помсти за батька. Це я можу зрозуміти. Однак герцогу не п’ятнадцять років, його поведінка та наміри ганебні для принца крові та пера Франції. Він має усвідомлювати наслідки. Передовсім – для цілого королівства.
Аж тут королева Йоланда помітила, що її пустотливі, вбрані у синьо-червоний оксамит дами, що рідко мали серйозніші розмови про щось інше, окрім вибору вбрання, танців та пліток щодо придворних романів, сидять тихо, як миші, навіть тканка не шелесне в руках, самісінька пильна уважність. Королева лише поглядом зробила знак мадам де Гокур, і та насупилась іще дужче, як стара сова, негайно підвелася з подушки і, тричі плеснувши у долоні, промовила:
– Усі до меси та сповіді!
Дами із зітханням