При дворі Ізабеллі дозволено було зняти звикле чорне, що вона носила, скільки себе пам’ятала. Усі придворні дами королеви вбрані в її кольори: темно-сині сукні з яскраво-червоним опояском, манжетами та коміром. Червоні акценти у вбранні лише підкреслюють її юність та свіжість. Ізабелла – наймолодша, досі найменша за зростом та завжди йде в парі з мадемуазель де Буассі останньою. Це подалі від її величності та суворої мадам де Гокур, зате як легко пустити бісики придворним принца Шарля, коли той приїздить до Анжера! Як весело тоді стає при дворі! Менестрелі, музика, співи, танці. Ізабелла навіть два рази танцювала павану із дофіном. Королева пильнує, яка дама припаде до вподоби принцу. Вона прекрасно розуміє, що впливу на чоловіка від своєї доньки не дочекається. А ймовірну коханку краще тримати під наглядом та навчити негайно доповідати про все, що стосується принца.
Хоча придворні дами більше думають про молитви, гаптування та читання Псалтиря, ніж про танці та музику, однак в Анжері – справжній двір шляхетної дами. Як обійтися без соколиного полювання, прогулянок верхи, забавок на свіжому повітрі та співів менестрелів? Проте у розписаному жовто-червоними квітами дамському покої із канарками у срібних клітках відбуваються набагато цікавіші речі, ніж читання романів та гаптування шовком. Принаймні для Ізабелли. До королеви увесь час прибувають посланці; інколи вона лише мовчки читає повідомлення, негайно знищуючи його в грубці, інколи має розмову із гостем уголос чи пошепки, інколи її шамбелан та секретар, замислено хитаючи головами, сперечаються з її величністю, не завжди второпавши хід її думок. Мати, донька французької принцеси, з дитинства виховувала Йоланду володаркою. Вона часто подумки сердиться через те, що її радники не встигають за нею, отож інколи доводиться по два-три рази повторювати чи пояснювати такі прості й очевидні речі. Королева зрідка кидає стурбований погляд на придворних дам у синьо-червоних сукнях на подушках біля вікна, але їм, пустотливим та зацікавленим лише у придворних плітках, немає діла до тих політичних справ, що обговорюють біля столу із документами. Політика – геть не жіноча справа, до того ж брудна. Вона б і сама з радістю не бралася до неї! Але ж мусить. Хто, як не вона? Її майбутній зять – досі недолугий дітвак у цих іграх.
– Це все чутки, ваша величносте… Лише чутки… – закудкудакав секретар, від нервування його гладке обличчя взялося дрібними червоними плямами.
– Звідки ж вони взялися, месіре? Король без пам’яті, королева ще останнього розуму не втратила, аби так ганьбити себе… – Йоланда добіла зчепила свої тонкі, всипані каблучками пальці.
Вуста її збіглись у напружену смужку, як завжди, коли вона шукала відповіді. Усе, що стосується дофіна, безпосередньо стосується також її особисто, її дочки, її майбутніх онуків, а значить – продовження її роду.
– Як завжди, моя королево, – здійняв руки до стелі шамбелан,