Ґудзик зблід і, як, буває, маленький завзятий цуцик, що попав на чужу вулицю, між чужих псів, озирнувся на всі боки. І побачив: у той саме час, манірно підтримуючи поділ ситцевої, білої сукні, жахливо, мов по багнюці, ступаючи по розкиданій полові, з-за паровика наближалась «модиска».
– Гу-у-у! гу-у-у! го-о-о! тю-у-у! тю-у! Моди-с-с-ка! мо-ди-и-с-с-ка! – умить заревли, зашипіли, засичали в валці. – Тю-у-у! тю! Учга-а! тю!
Модиска здивовано-перелякано зупинилась і незрозуміло стала дивитись в їх бік. З-за скирт, від возів, од волоків, зачувши крик і галас, збігались дівчата, хлопці й поважні навіть дядьки.
– Ну, чого ж ти не б’єш? Ну, ти! Бий же, бий! От і модиска твоя прийшла… Та бий же! – ще ближче насунувся Карпо.
Ґудзик, блідий весь, тільки одсувався потроху і, зціпивши губи, важко сопів носом.
– Та вдар же хоч раз… Он же й гарапник маєш! – хитнув головою Карпо і, раптом зігнувшись, схопився за нагай. Ґудзик перелякано сіпнувся назад і, шарпнувши рукою, вперіщив Карпа нагаєм.
– А-а, так он як! – заревів несамовито Карпо і всім тілом кинувся на Ґудзика. Той побачив тільки, як біла ситцева сукня вмить повернулась назад і замиготіла за паровиком, почув, як його зім’яла якась сила, і не вспів оглянутись, як опинився на землі. Потім щось дуже гостро вдарило по зубах, по носі, в роті зробилось солоно-солоно, потім почувся якийсь крик, його чогось возили по землі й, нарешті, він опинився на ногах. По лиці й по грудях текла кров, і в ухах гукало так, ніби туди уставлено паровика. Карпо, червоний, з розбитими окулярами на грудях, стояв серед купи робітників і палко говорив щось, повертаючись до всіх. Дехто теж кричав щось, дехто похмуро слухав, а дехто і сміявся. Машина вже не гуділа, стояла, так що чуть було все.
– Та плювать я на нього хотів! – кричав Карпо. – Хай гроші віддасть за роботу! Що? Та я й на суді це саме скажу… Проценти з нас дере за наші ж гроші, а ми мовчи?.. Ого!.. У його нема грошей? Ну-ну! Та зараз обшукайте його та й знайдете… Гроші давай!! – вмить скажено сіпнувся він до Ґудзика, що обтирався мокрою хусткою, яку намочив йому машиніст.
Карпа здержали.
– Я тобі покажу гроші, підожди! – промовив понуро Ґудзик, держачи хустку коло носа. – Ти в мене ще побачиш, як людей убивати…
Він устав і пішов до діжки з водою. Постоявши трохи біля неї, він мовчки вмивсь і тихо вернувся до купи. Ніс йому розпух, почервонів і блищав, як намазаний салом, під лівим оком світив синяк.
– Пускайте машину! – повернувся він до машиніста, що балакав з Андроном. – А ви йдіть по місцях!.. – кинув він до робітників, не дивлячись на них.
Але ніхто й не рухнувся, тільки Карпо знов шарпнувся до нього і щось закричав, але його знов спинили. Ґудзик подивився спідлоба на всіх і знов, одвертаючись, тихіше промовив:
– Ідіть же до роботи… нема чого…
– Зробіть виплату! – гукнув хтось із валки.
– Яку виплату? – ніби не розуміючи, подивився Ґудзик у той бік, де зачувся голос.
– Не знаєте? – тихо й серйозно обізвався Андрон, що підійшов ближче.
– Не знаю.
– Ну,