Пройшов іще деякий час. З-за паровика, трохи задихавшись, з’явилася рум’яна, здорова Хима. Пошукавши очима й забачивши економа, вона з діловитим, поважним виглядом підійшла до нього.
– Казали панич, щоб ви ввечері зайшли до них, щось мають казать вам, – вимовила вона, подаючи якийсь пакуночок, загорнений у папір.
– Не казав, про що? – не дивлячись на неї, спитав Ґудзик, беручи пакуночок і ховаючи його в кишеню.
– Ні, казали тільки, щоб зайшли.
– Добре.
Хима повернулась і так само діловито почала шукати своїх грабель.
– Ось! – хитнула головою Федоська на землю біля себе, де лежали Химчині граблі. Хима підняла й зайняла своє місце, маючи все-таки такий вигляд, ніби нічого не трапилось і все йде, як слід йому йти. Дівчата мовчали.
Карпо зразу ж побачив по її лиці, по знайомім йому дуже виразі в очах і в куточках губ, навіть по тому, як вона ступала, що не дурно «Янек» приїздив…
Він іще міцніше стулив губи, нахмурився й ще з більшим запалом замахав вилами. Солома далеко летіла через голови товаришів, які іноді поглядали на нього, теж похмурі й суворі.
– Кидайте за мене! – вмить зупинився він і, кинувши вила, пішов повз машину до діжки з водою. Напившись, він утерся, підняв окуляри на лоба й тихо пішов побіля дівчат, іноді зупиняючись коло декого з них. Ґудзик пильно стежив за ним, не встаючи з лантухів і похльоскуючи нагаєм себе по чоботі. Всі скоса поглядали на них крізь порох і полову. Машина ревла.
– Федосько! – гукнув Карпо, зупиняючись між Федоською й Химою, і скоса подивився на Химу. Федоська підвелась і озирнулась на нього. – Тобі Ґудзя не дарував хусток?
– Ні… А що?
– А от нашій Химі не накупишся ніяк…
Хима, зачувши своє ім’я, озирнулась до них, але, не розібравши за галасом, незрозуміло подивилась на Карпа й Федоську. Карпо, ніби ухиляючись від воза, що саме під’їжджав до машини, підійшов зовсім близько до неї.
– Бідна Хима вже й не знає, куди їх ховати. То має хустку за Ґудзю, то за панича Янека, то за панича Станика… Клопіт!
Федоська засміялась і посунула полову до волока.
– Бреши-и-и! – з погордою кинула Хима, засовуючи граблі під машину.
– А що дав панич Янек, чи сережки, чи хустку?
– І сережки, й хустку! Ну, то що? Боюсь тебе, чи що? – повернулась вона раптом до нього і прямо подивилася в очі. – Пхи! Злякалася!..
Карпо трохи змішався, не чекавши цього, але злість зараз же ще дужче закипіла і здавила йому груди.
– Авжеж! Поганому виду не буває стиду!
– Увва! Ти хороший!.. Знаємо!
– Що ж ти знаєш?
– Нічого… Знаємо…
– Що ж ти знаєш?.. У-у-у, паршива! – злісно штовхнув він її ногою і повернувся йти.
– Ну, ти! Халамидро!.. Чого б’єшся? – скрикнула Хима. – Бо зараз скажу панові, як ти підмовляєш…
Карпо мовчки повернувся і, не давши навіть скінчить, знов іще дужче пацнув її ногою.
– Па-а-ане! – жалібно закричала Хима, одсовуючись