– Ану, так, чудні… Одягаєтесь у просте, роздаєте книжки, говорите по-мужицькому… Такі собі плохенькі, добренькі…
«От і ця чудним називає!» – подумав Вася й промовив:
– А хіба це погано?
– Та не погано, але чудно! От за це більш і люблю вас!
– Хіба любиш? А вийдеш заміж і забудеш.
– Я заміж ніколи не піду.
– Як так?
– А так. Не бачила якого-небудь мужика та роботи цієї… Та ще після вас… До вас ще може й пішла б… А тепер… Ну, як я тепер піду за іншого?.. Ну, як? Як? Як я піду, як я люблю мого гарненького, любого панича, краще б я його не бачила… Хай вони загинуть!.. Ви мені тільки одно скажіть: чи всі пани такі хороші, як ви?.. От якби!..
– Люди, Галю, скрізь однакові: є й хороші, є й погані…
– І краще б ва-а-с?.. – протягнула ласкаво-ласкаво Галя і положила його голову собі на груди.
– А я ж що таке? – всміхнувся Вася, обнімаючи її й почуваючи, як кров гарячим полум’ям ударила в голову.
– А таке, що за вас… пішла б, здається, в саме пекло…
– І до мене? – прошепотів Вася.
Галя нічого не одвітила, тільки притулилась, обняла, подивилась у лице і гарячими губами впилася в губи. І почув Вася, як затремтів її стан під рукою, як захвилювались високі груди, як забилось дуже-дуже його серце… Десь далеко кинувся в очі місяць, блиснули її очі, пройшла перед очима його кімната, і тут же чогось згадалась мати, її веселий глум, цікавий малюнок, ідеї… Вася опам’ятувався.
– Так пішла б? – знов спитав він і трохи відсунувся.
– Пішла б… – важко дихаючи, прошепотіла Галя.
– Сьогодні? Зараз?
– Зараз…
– І не побоялась?
– Чого?
– Батька, людей?
– Пхи!
– А сором? А… що ж потім?
– Клопоти. Зате поживу!
І знову Галя припала, знов пахнуло на Васю пеклом кохання, знов стан перегнувся, захвилювався, але Вася здержався, знов відсунувся і тихо почав:
– Ні, Галю… Я не хочу брати на себе гріха… Не хочу… бо люблю тебе… Вір, Галю, що той, которий буде збивати тебе на таке і буде казати, що любить, бреше. Бреше, бо не ти йому потрібна, а тіло твоє…
Галя подивилась на нього, зітхнула, відсунулась і нахилила голову.
– Ти думаєш, чого я тебе люблю? Чого? – нахилився до неї Вася.
Галя мовчала.
– Того, що ти чиста, нетронута… Хіба б я тебе любив, якби ти була «такою»? Ніколи! А що було б, якби ти пішла до мене? Сором, глум… Ну, покохались, а там… Прийшлось би… Та що говорити… Зробилась би такою, як ті, що їх купують на одну ніч. Фі, гидко! І ти, ти, така хороша, мила, була б такою? І я винен? Ні! Рік тому назад я б цього не сказав, а тепер… Знаєш, Галю, я тепер зовсім інший… Тепер я не можу згубити тебе… Краще виходь заміж, хіба таки не найдеться чоловіка на селі до вподоби тобі? Краще ж чесно жити, ніж бути… шлюхою. Приємно б тобі було, якби тебе назвав хто шлюхою? Га?
– Нехай би спробував! – криво всміхалась Галя, піднявши голову, але зараз же нижче нахилила її й змовкла.
– Ото ж то! – зрадів Вася. – Сама знаєш… Але ти не знаєш, які гидкі вони… Господи!