– Дяк був напідпитку, коли хрестив мене, – відказала молодиця, ніби відмахуючись. – Та ще й мама якусь копійку недоплатила, то він тицьнув пальцем у календар і знайшов це ім’я – Калліопа. Знала б ти, як я не любила це ймення в дитинстві! А потім один мандрівний студент розповів мені, що була така свята мучениця. Вона була дуже доброю та дуже красивою.
– Як ти? – підморгнула Євка, силкуючись посміхнутися.
– Та де, Дунько! Гарнішою! А ще свята Калліопа сповідувала нашу віру. Тож вороги церкви християнської знайшли її та побили, відрізали їй груди, але Янгол Божий зцілив її.
– А потім?
– Потім її знову мучили: підпалювали смолоскипами, сипали сіль на рани, терли їх щіткою і, зрештою, відрубали голову.
– Ого, то мені пощастило, що були лише канчуки…
– Ну і, зрештою, вона стала грецькою святою. Навіть не знаю, де той дяк її ймення вичитав. Та все життя мене називають просто Кальопою.
Живі сірі очі Кальопи, обрамлені пучком довжелезних чорних вій, на мить спохмурніли, але Євка вивела її з задуми:
– А знаєш, як мене називають у палаці?
– Та як же?
– Євкою.
– Гарно. Я тебе теж так називатиму, хочеш?
– Хочу.
Панські марципани
Рожевий світанок перетворювався на ранок. Щебетали птахи, радіючи новому дню. Євка не чула того щебетання. Перед нею простягалася довга вулиця, яка вела до палацу, і вона повільно пленталася нею, спираючись на палицю й сподіваючись нікого не зустріти дорогою. Але, як на біду, назустріч ішов старий бондар Василь, а за ним дві материні подруги. Найгірше, що в кінці шляху вів свого коня Іван.
Дівчина втягнула голову в плечі, намагаючись здатися непомітною, але перехожі зупинялися перед нею, самі опускали очі й низько кланялися. Навіть Іван, проходячи мимо, тихенько сказав:
– Доброго ранку, чорнява.
Євка відповіла коротким кивком. Це було дивно й незвично.
Не зводячи голови, дівчина попрямувала далі, стиснувши зуби від болю й не звертаючи більше уваги на перехожих, доки не увійшла у ворота панської садиби.
Палац прокидався. Відчиняючи віконниці й заколюючи важкі оксамитові фіранки, щоб впустити світло в покої Марти, Євка спостерігала, як прокидається і її панночка, зніжена, вередлива дитина. Чому Марта заступилася за неї? Якби не вона, не служити б Євці більше в цьому розкішному маєтку та не бачити більше пана учителя, нехай відтепер і крадькома. Уперше вона відчула вдячність до своєї господині.
– Вітаю тебе, панночко. Уже час вбиратися до сніданку, – лагідно проказала Євка.
Марта манірно потягнулася в ліжку й перевернулася на бік, підклавши руку під голову й змірюючи Євку хитрим поглядом.
– Думала, ти й не підведешся після такого. Напевно, пахолок тебе пошкодував сильно бити. Наступного разу я попіклуюся про те, щоб били в повну руку.
Куди й поділася вся ніжність, яку мить тому Євка тримала для панночки. Дівчині захотілося вхопити зі столу