Десь віддалік закаркала ворона, і їй відповів ще пронизливішим вереском расті. Потім усе стихло. Одне за одним люди повертали голови до Роланда з Ґілеаду – почути, якою буде його відповідь.
Завжди одне й те саме, як йому вже остогидло. Їм потрібна допомога, проте без рекомендаційних листів вони її не приймуть. І параду свідків, якщо їх можна роздобути. Вони хочуть порятувати свої шкури без ризику: просто заплющити очі – і все, їх урятовано.
Роланд повільно гойднувся вперед-назад, обхопивши коліна руками. Потім кивнув, наче у відповідь на власні думки, й підвів погляд.
– Джейку, – сказав він. – Підійди до мене.
Глянувши на свого нового друга Бенні, Джейк піднявся і пішов до Роланда. Юк, як завше, потрюхикав назирці.
– Енді, – сказав Роланд.
– Сей?
– Принеси мені чотири тарелі з тих, обідніх. – Поки Енді пішов по тарілки, Роланд сказав Оверголсерові: – Сей, ви втратите трохи начиння. Коли до міста приходять стрільці, починаються руйнування. Така правда життя.
– Роланде, сумніваюся, що нам треба…
– А зараз помовч. – Хоч Роланд говорив увічливо, проте Оверголсер миттю замовк. – Ви розповіли свою історію, тепер ми розповідатимемо свою.
На Роланда впала тінь Енді. Стрілець забрав у нього тарілки, ще не помиті, масні й блискучі. Потім обернувся до Джейка, з яким сталася помітна зміна. Коло Бенні-молодшого, спостерігаючи за хитромудрими витівками Юка й від гордості за улюбленця всміхаючись на всі кутні, Джейк виглядав, як будь-який дванадцятирічний хлопчисько, – безтурботний і веселий. Тепер усмішка зникла з його обличчя й важко було навіть збагнути, скільки йому років. Погляд його синіх очей схрестився з Роландовим, майже того самого відтінку блакиті. Під пахвою в нього висів «рюгер», якого Джейк забрав зі стола свого батька в тому, іншому житті. Спусковий гачок було закріплено за допомогою петлі сирицевої шворки, яку Джейк розв’язав наосліп, одним рухом.
– Скажи свій урок, Джейку, сину Елмера, і будь непохитним.
Роланд чекав, що Едді або Сюзанна втрутяться, але вони мовчали. Глянувши на них, він побачив, що їхні обличчя так само холодні й суворі, як і Джейкове. То добре.
Джейків голос був безбарвний, проте слова звучали суворо і впевнено.
– Я цілюся не рукою. Той, хто цілиться рукою, забув лице свого батька. Я цілюся оком. Я стріляю не рукою…
– Не розумію, до чого тут… – почав Оверголсер.
– Замовкни, – наказала Сюзанна, наставивши на нього вказівний палець.
Джейк наче й не чув. Він невідривно дивився у вічі Роландові. Права рука з розставленими пальцями лежала на грудях.
– Той, хто стріляє рукою, забув лице свого батька. Я стріляю розумом. Я вбиваю не з револьвера. Той, хто вбиває з револьвера, забув лице свого батька.
Пауза. Джейк втягнув повітря. І видихнув його зі словами:
– Я