Як тільки колядники почали згадувати, як молоденький пан Довбуш строго наказав своїм леґіням, щоб під час нападу, борони Боже, нікого в замку не вбити, аби вийти з честю, і як він сам, посміхаючись, відганяв кулі, наче мух, то їм так зробилося на серці, що один за одним стріляли в хаті з пістолетів, подібних на гарматки. І відразу ж в хаті вилітали вікна.
Потім іще згадували, як інші предки напали на місто Кути, бо там цісарські війська разом з урядниками влаштувалися, як у себе вдома. Молоді нападники набудували собі плотів, прибрали їх шкурами диких звірів і так несподівано налетіли на місто розлитою рікою, що цісарське військо здалося. Не зробили кривди нікому. Пили з вірменами, напоїли цісарських вояків, відтак завантажили їх на плоти й відвезли до устя обох рік. Там встановили границю: на тому боці хай буде пан цісар апостольський зі своїм військом, а з цього боку – вільні християни на своїй зеленій Верховині!
Згадуючи про це, знову стріляли колядники і знову вилітали шиби, так що аж часом полонинський вітер влітав до хати, танцював у хаті і незгірше допомагав співати колядникам. З такої радості, якщо добре пішло, тобто якщо святкувалося щиро, то у хатах, у жидівських корчмах і в панських покоях мало залишалося шиб. Десь залатали вікна запасним склом, десь заліпили плівками з волових міхурів, а де-не-де просто позатикали шматами. Нема чого нарікати, видно, що було свято, а свято мусить щось вартувати. Після свят чекали на Боже милосердя і на весну, поки якийсь довго прошений жидівський скляр зглянеться і прийде зі склом у гори.
Часу в хаті перебували, як коли виходило – чи половину дня, чи півночі, чи цілу ніч аж до ранку. Часом уже підганяли один одного, нагадували, що треба йти далі, проте весело бавилися ще і ще. Врешті за сигналом берези трембітар вислизав із хати. За хвильку трембіта, урочисто й гучно проголошуючи кінець коляди, нагадувала, що інші хати ще чекають. А колядники, вже заприязнившись зі всіма, з жалем прощалися і все ще затримувалися при безперервному частуванні, самі не знаючи, чи мають іти, чи ще залишатися. Та вже й скрипаль вийшов крадькома з хати, і скрипка розспівалася пронизливо і ритмічно знадвору, вже й роги закликали до дальшого походу. Колядники шумно висипалися