НА ДНІ. Гумористична правда. СтаВл Зосимов Премудрословски

простіше не треба здійснювати злих намірів, щоб не молить Бога про прощення. А Вибачення перед скривдженим, є пасивна наркоманія, яка проситься ще свідомістю Душі на Вибачення, а значить і причину того. – додумал я і став згадувати, що шукаю і що мені потрібно. Зупинився, озирнувся – Колгоспний ринок уже закривається. Багато збирають повільно свій різноманітний товар. Вантажники-колдирі відвозять повні візки по контейнерах, а я стою і згадую причину мого тут присутності. Мені багато думок приходить в голову і саме тоді, коли немає ручки під рукою. І в цей раз мої думки, як скакуни ускачут в за буття, і хто знає, згадаю я їх знову, десь у себе в кабінеті, щоб зафіксувати їх на вічність, а зараз я згадую інше… Згадав і став шукати в темпі, що потрібно, адже ринок закривається, а раніше я не можу його відвідати через роботу, до якої я ставлюся трепетно і сумлінно. Дивлюся, перший грузин стоїть за прилавком, перед ним бочка стоїть і напис на ній: «жива риба!». Я підходжу до нього і питаю. Городок наш невеликий і в зв'язку з професійною діяльністю, я знаю практично кожного жителя по імені та прізвища. Коротше кажучи, звертаюся до нього по імені.

      – - Привіт, Генацвале! – попріветствовал я його.

      – - Кабар джеба, брат! – радостно відповів він.

      – - Що, рибу продаєш живу?

      – - Дааа. – нехотя відповів він. Чому знехотя? А тому що він мій суперник, він пристає постійно до моєї дружини. Я заглянув в бочку і запитав.

      – - А що вона в тебе до верху пузом плаває?

      – - Тихіше, тщщщщ. – предупреділ він. йміть бачиш, вона спить. Час пізній, за день набігався, як сайгак по горах, у воді в бочці. Даааа?!

      – - Дааа?! – Заглянул ближче в бочку я і різко відсахнувся головою на зад. – Фууу!! А че вона у тебе так смердить??

      – - Ти що, дурень?? Коли ти спиш, що себе контролюєш?? Іди, не заважай працювати. Весь клієнт розполохав, свій дурному питання, а ще інтелігент?! Вах вах, йди від сюди … – продолжал в догонку поспішати-відходів мені грубіян Гіві.

      Іду далі: другий грузин варто, урюк продає. Більше ні кого немає, все вже згорнулися.

      – - Почім урюк? – спрашіваю я.

      – - П'ят десять рублів, кілограм! – ответіл він.

      – - Слухайте, Ви новенький? Я Вас раніше не бачив. – спросіл я.

      – - Я Гіві брат, переїхали вчора.

      – - А я доктор, он, бачите лікарня? Там я працюю. Поруч з ринком.

      – - Бачу.

      – - Слухайте, у мене тільки двадцять рублів. Взвешанной на двадцять, будь ласка.

      – - Гей, ти щтё, нє бачиш, один кілограм залишився. Бери весь.

      – - Так я в пологовий будинок до співмешканки поспішаю з роботи, якщо побіжу додому, то спізнюся на час відвідування. Продайте на двадцять?! Будь ласка. Виручите, а я Вас потім якось виручу.

      – - НЕТ!! – отрезал другий грузин. – Що я тебе на двадцять важу, а решті куди? Кілограм беруть, а півкілограма – НЕТ. Купка що… що, сам жерти буду? Я що тобі, осів, так? Іди, мозок не трахай. Іди, нє заважай… Урюк, урюк! Свіжий жирний урюк!!! йміть помічаючи доктора, приступив кричати грузин порожньому ринку. Доктор постояв