Випивши по пляшці портвейну, Леха очі посоловіли і поплентався за нами. Вийшовши на прямий тротуар, ми його вже не турбувалися.
– - Безсоромний!! – услишалі ми гучний, старий голос. Обернулися і побачили стоїть Леха, який просто писав посеред тротуару, не звертаючи уваги на перехожих. І тільки стара баба-циганка зробила йому зауваження. Він відреагував інакше. Витягнув чергову Радянську відкривачку і не сховавши стидства, і навіть не переставши опорожняться, схопив її за комір і замахнувся відкривачкою.
– - Я щас тобі, стара, очей виколю.
– - Леха, гальмуй. Ти що дурень? – остановілі ми його.
– - І ви з ним?! Стріляти вас надо!! – вирвавшісь з волохатих лапою Гуманоїда, крикнула, що тікає стара.
– - Це тебе стріляти треба. – І ми підхопили за пахву Леху і пронісши метрів п'ять, жбурнули його в замет, що б остудився. Покуривши, ми продовжили шлях далі.
Розігнавши у церкві циган-жебраків і бабусь, ми поставили Леху зі знятою шапкою біля входу на паперті, а самі пішли, як йому сказали, в храм молитися Богу, щоб більше накидали. Він повірив, а ми згрішили. Ми зайшли до будинку і, сівши на лавки заснули. Подіяло тепло.
Скільки ми проспали, не знаю, але розбудив акуратно нас Леха.
– - Стася, Тарзана!
– - Іди від мене сатана!!
записка 14
Кабачний підвал
– -Ну що? Цей двір піде?
– - Блін, тут басейн.
– - Ну.., і тачки кругом.
– - Ти ж, Дена базар, що тут є місце?
– - Мууу. – проізнёс Денис. – подождіте, а?! Геть!.. Підвал!!. Я в ньому шість місяців жив!!!
Ми згорнули до нього.
Спустившись через картон по сходинках підвального ганку вниз, зліва ми побачили косяк і третину двері, що висіла на ньому, по всій видимості, вхід в підвал.
– - відривати!! крикнув я цигана. Той хвацько смикнув від себе її, двері і відвалилася з гуркотом. Циган ступив всередину дверного отвору.
– - Ой-бой, і в цьому відношенні гавно плаває?! – іспугался циган і, тьопаючи по воді, повернувся задом до нас.
– - Че таке, хлопче? – спросіл Дена.
– - Да ладно і тут на острівці поп'ємо. Світло падає з отвору і шитца немає. (Тобто, ментів). – решіл я і взяв пляшку портвейну. Відкривши еёё по колу зубами, я простягнув товаришеві. Хочу зауважити, що тільки комуністи, менти, військові і бомжі мають право по-справжньому називати один одного «товариш!», У зв'язку з тим, відкидаючи перших трьох, бомжі єдині соціальні верстви населення, які досягли комунізму. А що: речі безкоштовно; їжа на смітниках або годівлю, теж безкоштовно; житло по підвалах і горищах, знову безкоштовно. Чим не комунізм?! Коротше кажучи, товариш із задоволенням прийняв від мене запропоноване. Я відкрив іншу пляшку портвейну і запропонував її Дені і третій, відкривши я простягнув цигана. Вони впали в непонятки, а я дістав одноразовий стакан