Закономірно й те, що саме пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на вірш Івана Франка стала музичним символом самого Анатолія Кос – Анатольського, його «візитівкою». Цей елегійно – лагідний, водночас бентежно – схвильований твір став перлиною української вокальної лірики.
Пісня про рушник
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, розстелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Платон Майборода 1958 року працював над музикою до кінофільму «Літа молодії», де в невеличкому епізоді герой картини частує свою подругу сніданком, дбайливо загорнутим матір’ю у вишиваний рушник. Режисер Олексій Мішурин запропонував уникнути звичайного побутового діалогу, а дати музично – узагальнений образ материнської любові, музичний символ материнського напутнього слова, яке світить юнакові на життєвому шляху. Ця ідея сподобалася композитору, а також його приятелю Андрієві Малишку, який мав написати пісенний вірш.
А ось як у деталях про народження безсмертного твору розповідає Андрій Демиденко, йому пощастило брати інтерв’ю у Платона Майбороди для газети «Молодь України» на початку 1970–х. Ще зовсім юний поет сидів у робочому кабінеті композитора, дещо згодом зайшла до них мати пісняра Одарка Єлисеївна, занесла чай і сіла на стілець, щоб перепочити: «Під час чаювання запитую: «А тепер, Платоне Іларіоновичу, декілька слів, будь ласка, про пісню «Рідна мати моя». Кого першого запліднила ідея створення? Як довго ви зі своїм другом і побратимом поетом Андрієм Самійловичем Малишком її писали? Платон Іларіонович крутнув головою: «Та я вже стільки про неї наговорив…»
Тут раптом озивається Одарка Єлисеївна: «Андрійчику, синку! Давай я тобі все розкажу так, як було. Бо й все проходило на моїх очах. Ми з Малишком Андрюшою жили тоді ще в одній квартирі. Так от, заходжу до них, а вони щось там длубають, про щось буркотять, стиха лаються між собою. Я й кажу: «Що ви там пишете й пишете про