Улюблені пісні XX сторіччя. Михайло Маслій

син зростає. Приходить час, коли він покидає рідну домівку. Ненька обіцяє, що наслухатиме, коли в небі зашумлять крила, і тут же просить: «Прилітай, дитино». А наприкінці ще раз, але вже благально: «Не блукай, дитино!». Читач розуміє, що між цими двома фразами може вміститися ціла життєва драма з розмахом на кілька десятків років. У Михайла Ткача відстань між ними вимірюється афоризмом: «На світанку… Важко не діждати, А ще важче з ночі Очі видивлять». І це цілком по – ткачівськи – вмістити життя з його Всесвітом у кількох словах.

      Сніжинки падають

Вірш Анатолія Фартушняка

Музика Левка Дутковського

      Сніжинки падають,

      Пухнасті падають.

      Кругом в іскринках – кольорах.

      Це вже прийшла до нас, прийшла зима

      З любов’ю в радісних очах.

      Приспів:

      Усміхаються діброви і ліси

      Від чарівної зимової краси.

      І смерічки осяйні,

      І Карпати в далині –

      Всі вітають білосніжні дні.

      Ген – ген за річкою,

      Що в’ється стрічкою,

      Кружляє вітер на плаях

      І поміж горами в далекий край

      Несе сніжинку на руках.

      Приспів.

      Анатолій Фартушняк навчався в училищі прикладного мистецтва на відділенні ткацтва. Вижниця – невеличке містечко, тому в студентські роки довелося хлопцеві винаймати квартиру (було їх там четверо) у прилеглому селі Чорногузи. Разом з ним жив одногрупник Михайло Івасишин.