«Пропагував я пісні Олександра Білаша. Хто б і що нині не говорив, але саме я був першим виконавцем понад двадцяти найвідоміших пісень Олександра Івановича, з яким ми товаришували довгі роки, – з гордістю говорив Микола Кондратюк. – Серед них – «Два кольори», «Ясени», «Прилетіла ластівка». Пощастило мені першим виконати й їхню з Михайлом Ткачем «Білий сніг на зеленому листі». У Білаша поганих пісень не було».
Пісня «Сніг на зеленому листі» цікава тим, що в ній відбувається розвиток зазначених асоціацій аж до повного переосмислення. Через мотив чекання і з допомогою психологічного паралелізму автор відкриває палітру переживань ліричного героя: здивування, тривогу, сумнів, надію тощо. Коли очікування тільки – но починається, герой не відчуває загрози і не усвідомлює трагедії «раннього снігу на зеленому листі» (зимового подиху восени – тепла, скутого холодом, – любові, яка зустріла байдужість). Поки що для нього цей сніг – «як сміх».
Кульмінація твору – болісне прозріння, що приходить на зміну безтурботності: «…упав на мій сміх раптом сніг, раптом сніг, Сніг, як біль, на зеленому листі».
Наступний етап розвитку внутрішньої драми ліричного героя – «сніг, як сум». У останній строфі мотив чекання звучить найвиразніше: «Я виходити буду щодня на поріг, Сподіватися буду, що прийдеш колись ти». За ступенем відданості це чекання закоханого хлопця можна порівняти хіба що з образом материнського (вічного) чекання на сина. Мотив чекання тут споріднений із мотивом вірності. Оптимістичне завершення історії вимагає позитивного осмислення образу снігу: «… для мене той сніг – ранній сніг, ранній сніг – Пізній цвіт на зеленому листі». Водночас це протилежне прочитання «холодного» символу: сніг порівнюється із цвітом, який є атрибутом весни, тобто переймає «теплу» символіку цвіту, символіку любові.
В наше місто приходить весна
В наше місто приходить весна,
А з весною приходить кохання.
Квітка серця твого чарівна
Розкривається, наче світання.
Приспів:
Ти – весна моя, ти – краса моя,
Рідне місто – ти любов моя!
Я твою красу наче квіт несу навіки,
У життя несу.
Кожна квітка шепоче «люби»,
Кожне серце співа на бульварі.
А над нами летять голуби,
Що зійшлися навіки у парі.
Приспів.
В наше місто летять солов’ї,
І весну заколишуть піснями,
Перші сливи, твої і мої,
Зацвіли молодими садами.
Приспів.
Як красиво і чарівно у нашій столиці у травні, коли цвітуть каштани: диво з див! Мабуть, не випадково 1965 року Київська кіностудія імені Довженка зняла ліричну комедію