Улюблені пісні XX сторіччя. Михайло Маслій

які поєднувалися з надзвичайною інтелігентністю і такою ж доброзичливістю. Обидві були яскраво виражені українські патріотки, які сприймали життя не за партійними гаслами, а за щоденними реаліями. Бачили і відчували фальш, але палко любили українську мову, літературу, поезію, мистецтво, пісню. Завжди і всюди залишалися і реалістками, і оптимістками, до безтями закоханими у життя.

      Першою виконала «Летять, ніби чайки» співачка Лариса Остапенко, а невдовзі вона прозвучала з незабутнього чоловічого голосу Дмитра Гнатюка. Час підтвердив, що маємо низесенько вклонитися і поетесі Ладі Реві, і композиторці Юдіф Рожавській за їхній безсмертний твір, який став одним з найкращих у ХХ столітті.

      На вірші Лади Реви писали музику Платон Майборода, Ігор Шамо, Андрій Штогаренко, Анатолій Кос-Анатольський, Аркадій і Віталій Філіпенки, Яків Цегляр, Олександр Зуєв…

      Композитор Юдіф Рожавська мала винятковий слух і феноменальну музичну пам’ять – могла, слухаючи пісню по радіо, відразу записувати її ноти. Була дружиною київського поета Рюрика Немировського. Їй пощастило створити 10 п’єс, три мініатюри, два етюди і сонату, а також численні романси на вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Віталія Коротича, Анни Ахматової. Вона – автор музики до понад 100 українських пісень.

      Любисток

Вірш Степана Пушика

Музика Олександра Білаша

      Синь Карпатських гір і синь небес,

      І дівочі оченята сині.

      Я шукав у горах едельвейс, |

      А знайшов любисток в полонині. | (2)

      Приспів:

      Полонина, полонина

      Ловить зорі, сині зорі,

      А гуцулка, а гуцулка полонила

      Юне серце в Чорногорі.

      В селах засвітилися вогні –

      Ніч на гори опустила крила.

      Дівчина зустрілася мені

      І любисток ніжно попросила.

      Приспів.

      З неба сипавсь білий зорепад,

      З Чорногори вітер буйний віяв.

      І призналась дівчина з Карпат,

      Що в любистку коси свої миє.

      Приспів.

      Не втаю, у серці не втаю,

      Що поїхав з гір у рідне місто.

      Та мені спокою не дають

      Чорні коси, скупані в любистку.

      Приспів.

      У 1960–х роках Степан Пушик створив такі вірші, які полонили найвідоміших українських композиторів, а згодом – і виконавців. Якраз тоді поет навчався заочно в Московському літературному інституті, а мешкав у Івано – Франківську. Хоч раніше у нього вже були пісні із самодіяльними композиторами, все ж проривом у професійну естраду стала пісня «Треба йти до осені» на музику Олександра Білаша. А згодом народилася «Течія». Спочатку вірш показав Ігорю Покладу, але він його чомусь не зацікавив. Саме тоді неймовірну популярність мав студентський ВІА «Опришки» Івано – Франківського педінституту. Керівник ансамблю Руслан Іщук написав музику до «Течії»,