Історія грошей. Володимир Дмитренко

халіфів стали на декілька століть основною світовою валютою, яку використовувала більшість купців у всіх країнах. Ці монети були в обігу всюди від Середньої Азії і Північної Індії на сході до Іспанії на заході і від Північної Африки і спекотного Аравійського півострова на півдні до фіордів Норвегії на півночі. Монети деяких сасанідських царів, а також монети багатьох арабських халіфів знаходять і на території України, де вони упродовж кількох століть слугували для розрахунків між місцевими та заїжджими купцями.

      ■ Монета перського царя Йездігерда Другого з династії Сасанідів, який правив між 439–457 рр.

      ■ Арабський дирхем, VIII ст. н. е.

      У Х ст. н. е. київський князь Володимир Великий розпочав карбування власних срібних і золотих монет. Продовжили карбування монет і деякі з його наступників. Але налагодити масове карбування власних монет київським князям в той час не вдалося. Цьому завадили спочатку відсутність належної кількості відповідних майстрів (виробництво монет було і є справою вельми складною, що вимагає багатьох специфічних знань і навичок), потім міжусобиці, що розпочалися у Київський Русі і призвели до її розпаду на декілька князівств, далі страшна татаро-монгольська навала 1237—1241 рр., що вщент зруйнувала економіку країни, на декілька віків призупинивши її нормальний розвиток.

      Західна Європа поступово вийшла з темних віків, що послідували за розпадом Римської імперії. Причому те, як проходив цей процес, добре видно по монетам, що карбувалися в державах Західної Європи.

      Протягом майже восьмисот років після падіння Західної Римської імперії монети європейських держав мали вкрай примітивне карбування, не завжди можливо було навіть чітко розібрати нанесене на них зображення. Саме тому у Європі в той час були в обігу не тільки місцеві монети, але й арабські дирхеми, які карбували тоді набагато краще, ніж монети більшості місцевих держав. Але поступово якість карбування європейських монет почала зростати. Зросла і кількість карбованих європейськими країнами монет. Це призвело до того, що вони поступово витіснили з обігу арабські дирхеми. Наприкінці середніх віків європейські монетні двори карбували як дрібні, так і великі золоті, срібні та мідні монети у кількості, що повністю забезпечувала потреби торгівлі. А підйом європейської науки і культури, який розпочався у той час, призвів до того, що монетні двори почали запроваджувати нові технології, що дало змогу значно поліпшити якість монет і утруднити їх підробку.

      ■ Златники (золоті монети) київського князя Володимира, 980–1015 рр.

      ■ Міліарисій (срібна монета) візантійського імператора Іоанна Цимісхія, 969–976 рр.

      ■ Пенні короля Англії Вільгельма Завойовника, 1066–1087 рр.

      ■ Монети англосаксонських королів Англії, VII–VIII ст.

      ■