Людині бракує свободи настільки, наскільки вона ще повністю не відрізала пуповину, що прив’язує її до зовнішнього світу. Але саме «пуповина» надає людині безпеку й відчуття належності й укорінення принаймні до чогось і в чомусь. Я хочу назвати ці зв’язки, що існують до того, як процес індивідуалізації завершується остаточним виокремленням індивіда, «первинними зв’язками».
Ці зв’язки є органічними в тому сенсі, що становлять частину нормального людського розвитку, вони передбачають відсутність індивідуальності й водночас надають людині певний ступінь безпеки й відчуття орієнтації у світі. Саме вони пов’язують дитину з її матір’ю, члена спільноти з його групою і з природою, людину доби Середньовіччя – з церквою та певною соціальною верствою. Як тільки досягнуто етапу повної індивідуалізації (тобто коли індивід звільняється від первинних зв’язків), він зіштовхується з новим завданням: потребою знайти нові орієнтири, вкоренитись у світі й убезпечити своє існування новими методами, які відрізняються від притаманних етапу доіндивідуального існування. Тоді й свобода набуває іншого значення, на відміну від того, що його вона мала до того, як індивід досяг цього рівня розвитку. Тут варто спинитись і прояснити ці концепти – розглянути їх ретельніше саме у зв’язку з індивідуальним та соціальним розвитком.
Відносно раптовий перехід від стану в лоні матері до власне людського існування й відрізання пуповини відзначає одержання малюком незалежності від материнського тіла. Проте ця незалежність є справжньою лише в грубому сенсі роз’єднання двох тіл. Функціонально малюк ще й досі лишається частиною матері. Поступово дитина починає розглядати матір та інші об’єкти як щось окреме від неї. Одним фактором у цьому процесі є неврологічний і загальний фізичний розвиток дитини, її здатність схоплювати предмети – як у фізичному, так і в психічному розумінні – та опановувати їх. Через свою діяльністю дитина починає досліджувати й відчувати зовнішній світ. Процес індивідуалізації посилюється процесом навчання. Своєю чергою, цей процес сповнений низки різних фрустрацій та заборон, які видозмінюють і роль матері: вона стає людиною, що має свої цілі, відмінні від бажань дитини, а інколи й узагалі перетворюється на ворожу й небезпечну персону[20]. Цей антагонізм є частиною процесу навчання, але весь процес не зводиться виключно до цього і є важливим фактором у загостренні розмежування понять «я» і «ти».
Поки дитина тільки починає в принципі