Надвечір другого лютого напівзатоплений корпус «Вальдека» зник за кормою «Пілігрима».
Усе ще віяв східний вітер, але він відчуттно слабшав і невдовзі остаточно вщух – шхуна потрапила в смугу глибокого штилю. Місіс Велдон, її син, няня, кузен Бенедикт і нові пасажири не нарікали й терпляче поділяли разом з командою всі незручності тривалого плавання на непристосованому судні. Капітан Галл, вирішивши, що кубрик затісний (там уже розташувалися п’ятеро матросів), улаштував Тома з його супутниками на бакові. А втім, ці загартовані, мужні чоловіки, призвичаєні тяжко працювати у складних умовах, були невибагливі. До того ж ледве вони трохи оклигали і зміцніли, як одразу ж почали залюбки допомагати матросам і бралися до будь-якої роботи, не бажаючи сидіти без діла.
Маленький Джек тепер мав аж трьох друзів: Діка Сенда, темношкірого велетня Геркулеса і пса Дінго, що скоро став улюбленцем усього екіпажу. Хлопчик радісно верещав, коли Геркулес, справжнісінький гігант заввишки шість із гаком футів, підкидав його високо в повітря або носив по палубі, поставивши на долоню витягнутої руки.
– А тобі не важко?
– Та ви ж мов та пір’їнка, містере Джек! – білозубо всміхався Геркулес.
– Тоді підніми мене високо-високо!
Джек зумів прихилити до себе і Дінго. На борту «Пілігрима» поведінка пса разюче змінилася: він став більш доброзичливим до людей і тепер охоче грався з хлопчиком. І тільки Неґоро намагався уникати собаки, що бозна-чому відразу зненавидів кока. Проте любов до собаки не позначилася на прихильності Джека до давнього друга – Діка Сенда. Юнак, як і раніше, проводив зі своїм маленьким приятелем усі вільні від вахти години.
Якось місіс Велдон завела з капітаном розмову про Діка Сенда.
– Запевняю вас, – палко вигукнув Галл, – цей юнак стане чудовим моряком, справжньою гордістю американського флоту. Дік має вроджений хист мореплавця, швидко вчиться морської справи, до того ж наполегливий і працелюбний.
– Можу додати, – сказала місіс Велдон, – що він чесний і добрий юнак, а душа його не злобива, хоча йому довелося зазнати чимало лихого на своєму віку. Обов’язок, відповідальність і мужність для нього – насамперед. Коли ми повернемося до Сан-Франциско, мій чоловік оддасть Діка до морського училища, щоб він зміг стати справжнім капітаном…
У цю мить на палубі з’явився кузен Бенедикт. Ні на кого не зважаючи, він пройшов повз, а потім сів навпочіпки і заходився