– Що це там таке, Діку?!
– Ти щось помітив? – Дік Сенд звівся на реї на весь зріст і приставив долоню дашком до очей, прикриваючи їх від яскравого сонця.
– Авжеж! Онде!
Пильно поглянувши туди, куди показував Джек, молодий матрос загукав щосили:
– Ліворуч за курсом під вітром – схоже, напівзатонуле судно!
Діків вигук збурив увесь екіпаж – матроси, ті, хто був вільний від вахти, повибігали на палубу. Капітан Галл зійшов на місток, за ним інші пасажири. Лише Неґоро, здавалося, геть не цікавила ця несподівана зустріч в океані, бо португалець залишився в своєму камбузі.
Темний предмет, що його помітив Джек, погойдувався на хвилях десь милі за три від «Пілігрима».
– Цікаво, що воно таке? – спитав один з матросів.
– Здається, пліт із затонулого корабля, – невпевнено припустив інший.
– А раптом там рятуються люди… вцілілі після кораблетрощі!.. – вигукнула місіс Велдон.
– Навряд! На мою думку, це якась велетенська морська тварина! – заявив кузен Бенедикт. – До того ж уже мертва. Подібне траплялося…
– Здається, ви помиляєтеся, сер, – заперечив капітан. – Це не пліт, а перехилений на бік корпус корабля, затоплений водою. Коли підійдемо ближче, про все дізнаємося…
– Я теж вважаю, що це корабель, – промовив Дік Сенд, – і навіть бачу, як виблискує на сонці його оббитий міддю кіль.
Капітан Галл, обернувшись до стерничого, наказав:
– Болтоне, тримай просто на цей предмет! Він трохи лівіше від нашого курсу. Але занадто не наближайся, щоб він раптом не пом’яв нам боки…
За чверть години «Пілігрим» підійшов до загадкового предмета так близько, що сумнівів не залишалося, – це дійсно був корабель, що зазнав катастрофи й ліг на лівий борт так, що його палуба тепер стояла майже прямовисно. На кораблі не вціліла жодна щогла, снасті були обірвані й теліпалися безпорадно й безладно, у скулі[1] штирборту[2] зяяла велика діра, частина обшивки була вдавлена всередину трюму.
Дік Сенд вигукнув:
– Цей корабель зіткнувся з іншим судном!
– Очевидно, – погодився капітан Галл. – Але чому він одразу не затонув? Це вкрай дивно…
– А що трапилося з командою? – обережно спитала місіс Велдон.
– Сподіваюся, що корабель, який наскочив на це судно, узяв його екіпаж на свій борт, – відповів капітан, спохмурнівши. – Але могло статися так, що команда після зіткнення змушена була рятуватися на корабельних шлюпках. Оскільки ж на борту немає жодної з них, я схиляюся до думки, що так і було: вся команда покинула пошкоджене судно… Морська практика знає безліч подібних випадків.
– А може,