– Та годі вже. Так, тут і говорити немає про що, вона справді дуже мені подобається.
– Але ти думаєш, що з нею буде чимало проблем?
– Так і є.
– І ти, вочевидь, маєш рацію.
– А якби ти був неодружений, то залицявся б до неї?
У Дона стає таке обличчя, коли ніколи не вгадаєш, чи в нього пара тузів на руках чи двійка з вісімкою.
– Аби я був неодружений, я б обох нас залив «Джимом» аж по горло й подивився б, що з того буде. Колись ми так і робили.
– Ну, дякую. Це допомогло.
(Це анітрохи не допомогло.)
Якийсь час ми мовчки їмо. Дон додає ще кетчупу та гірчиці на свій бургер, як художник, який змішує палітру.
За вікном тече життя Нью-Канаана: потужні німецькі машини та добре одягнені люди. Літні чоловіки у випрасуваних джинсах, жінки середнього віку з модними зачісками та (дуже рідко) пенсіонери на кшталт Дона й мене.
– Розкажи, що ти про неї знаєш, – запитую я якось надто офіційно, тому додаю: – Своїми словами. Тільки нічого не приховуй.
Він відсуває свою дієтичну колу вбік.
– Тобі траплялося читати автобіографію Берта Рейнольдса[42]? Мені теж ні, але я читав ревю. Так от, якось до старого Берта – хоча тоді він ще був молодим Бертом, – на вечірці підійшла молода актриса. Напрочуд приваблива, – Дон зображує чималеньке декольте. – Підійшла й шепоче йому просто на вухо: «Я хочу від тебе дитину». Берт думає лише про те, що він у житті не бачив більш вродливої жінки. Вони починають зустрічатися, і згодом Берт усвідомлює, що та не надто йому й подобається, бо вона використовує надто багато макіяжу. Він думає: а що як вона не та єдина? Навіщо тоді ми разом? І так продовжується чотири роки. А знаєш, що сталося далі? Я просто божеволію з цього. Вони одружилися! Берт так і пише у своїй книзі: «Про що я думав?». А потім пише – і це ще божевільніше! – «мабуть, я зовсім не думав».
Дон відхиляється на спинку стільця з тріумфальним виразом обличчя – коли викладає на стіл фул-хаус. Королі на дев’ятках.
– Вибач, а який висновок я мав зробити з твоєї історії?
– Думаю, усе очевидно.
– Якщо чесно, я боюся зобов’язань. Я гадки не маю, чим усе це закінчиться й постійно про це думаю. Можливо, я завдам їй болю, а може, – вона мені. А можливо, усім буде боляче.
– Ось вона, прекрасна істина.
– А з іншого боку, ми ж лише вип’ємо разом.
– Не можна просто так випити з жінкою.
– Навіть якщо це твоя мати?
– Мати – не жінка.
Отут він має рацію.
– Але мене тягне до неї. Як думаєш, вона пришелепкувата?
– Велика ймовірність, що так.
– І ці її жахливі прикраси…
– У житті не бачив нічого жахливішого.
– А дуже погано бажати жінку, чию роботу зневажаєш?
– Запитай себе «а що б зробив Берт?»
– І зроби навпаки?
– Слухай, я б ще сирного пирога з’їв.