На тому кінці смуги діялася інша сцена, яка заскочила б містера Ван-Ґроссі. Меншенька Ґей, тільки-но зійшовши з потяга, мчала до ліска – на побачення з молодиком, якого містер Ван-Ґроссі власноруч вибрав претендентом на руку Ґрейсі. Зустрівшись біля альтанки край ліска, закохані пристрасно обнялися, а тим часом у великому будинку Джордж дізнавався докладніші подробиці свого завдання.
Мільйонер і рекламний агент прогулювалися садами. Дійшовши до краю ліска, обидва почули той самий крик, що й Ґрейсі кілька хвилин тому. «Що це таке?» – спитав містер Ван-Ґроссі, але Джордж у цьому новому оточенні волів не висловлювати думок. Хотів скористати з власного припущення й, правильно визначивши, звідки доходить крик, переждав якусь хвилину та поміркував. Знову пролунав крик. Цього разу Джордж буркнув собі під ніс: «Ну, якщо це не дитина кричить, то я ніколи не чув дитячого крику». Натомість господареві маєтку мовив уголос, навмисно тицьнувши пальцем не в тому напрямку: «Ось послухайте. Ідіть он туди й розвідайте, що там, а я піду ось сюди». Щойно літній чоловік, спантеличившись, рушив, куди вказано, Джордж кинувся бігти на звук. Вмить він спіткав дівчину, з якою познайомився в поїзді, незнайомого юнака та трохи старшу дівчину з немовлям у білизняному кошику. Очевидно, ці дві пари тільки-но зустрілись, і наш рекламний агент – зовсім не вайло, коли випадало нав’язатися комусь у якійсь дивній ситуації, – нині вніс свою пайку до замішання, викликаного знайденням дитини.
Звучали різні пропозиції про те, що робити зі знайденям, але Джордж, побачивши вперше дівчину, яку мав розрекламувати, і сподіваючись на дальші історії й таємниці, згодився з тим, що дитину треба тимчасово приховати від її бездушного батька й передати на догляд старій няньці. Було видно, що Ґрейсі вирішила негайно усиновити хлопчика[65].
Замислившись, Джордж пішов шукати містера Ван-Ґроссі. Гадав, що завтра випаде краща нагода скласти думку про його старшу доньку.
Так і сталося – наступного дня він побачив Ґрейсі в її стихії. Їй доручили охрестити батькове судно[66]. З усіх усюд зібралися люди, щоб подивитися на це дійство й поаплодувати. Цілком певний, що буде розкішне видовище, Джордж не бачив способу, в який Ґрейсі могла б щось начудити. Та її талант чудити дав себе знати в мить, коли належало розбити пляшку об ніс судна, а відтак воно мало ковзнути вниз по стапелі. Замахнувшись, Ґрейсі підняла пляшку вгору, але, замість кинути, стала вимахувати нею перед натовпом. Тим часом