– Спробуйте ще раз… – почав був хлопчик, але змовк. У вікні з’явилося ніжне довірливе обличчя, на якому заспані очі силкувалися розрізнити, що там унизу.
Час від часу лунало перешіптування, яке зумів би відтворити тільки один зі знаменитих імітаторів, що працюють на радіо. Коли обличчя дівчини зникло, її молодший брат із відразою на лиці обернувся до лікаря.
– Як бачите, вони всі однакові. Розуміють лише половину, а друга половина до них не доходить. Тільки половина – це все, чого можна сподіватися. Зараз сестра виряджатиметься, і то так, наче ми маємо відвезти її в якійсь справі до центру міста.
Проте міс Мейсон вбралася напрочуд швидко й напрочуд до лиця. За сім хвилин вона відчинила перед ними бічні двері. Приглянувшись до неї, Білл вирішив, що зможе краще пояснити, в чому річ, без коментарів третьої сторони, тож, скориставшись тим, що ця сторона позіхнула, він суворо вказав пальцем напрямок – усередину оселі, а тоді вгору. Хлопчик підморгнув разок, роззявив рота, але, спостерігши, що невимовлене слово нестримно переродилося в позіхання, враз піддався і зник.
– Отже, міс Брікстер… – озвався лікар і змовк.
– Міс Мейсон, – виправила вона й перекірливо повела далі: – Певна річ, я можу здогадатися, що сталося. Мій брат залишився на задньому відкидному сидінні[55]. Перш ніж лягти спати, я побачила, як він забирався у ваше авто.
«Це ж ілюзія, що вони розуміють лише половину, – подумав Білл. – Хлопчак не все знає. Таж ця дівчина…»
– Не кажіть батькам про вашого брата, – попрохав він. – Я вподобав його. Не хочу, щоб він мав клопіт.
– Докторе Гарді.
– Слухаю, міс Мейсон.
– За ті два місяці, відколи я повернулася з Європи, на моїх очах сталося стільки дивовижі, що вже й рота не наважуюся відкрити, коли не моє діло.
«У сам раз дружина для лікаря, звідки не глянь», – подумав він.
– Міс Мейсон.
– Слухаю, докторе.
– Міс Мейсон… Природно, за таких обставин я не зміг… – Білл провів долонею по зарості на підборідді. – Не зміг закінчити свій туалет. Однак попрошу вашого дозволу…
– Слухаю, лікарю.
– …сердечно попрощатися на добраніч, чи то пак – на добрий ранок.
– Звичайно ж, я розумію.
– …і щоб завтра, чи то пак сьогодні, повернувшись сюди на зустріч із вашою матір’ю, я мав честь…
– Слухаю, лікарю.
– …сердечно привітатися з вами – зі словами «добридень». – Було б дуже приємно.
– На добраніч, міс Брікстер.
– На добраніч, докторе Гайнз.
V
На роботу Білл приїхав роздратованим – через безсоння та невиразне невдоволення своїм становищем, і на несвіжу голову годі було зміркувати, звідки взялося таке почуття. Втім, одна з причин була очевидна: доктор Гайнз ніколи не приходив раніше, ніж ополудні. Отож його асистентові доводилося тягти лямку за двох і деколи почуватися конем у пожежній упряжі[56]. Білл не бачив жодного виправдання цих дедалі більших лінощів у чоловіка