– Скільки пляшечок! – вигукнув я, оглядаючи невеличку кімнату. – Ви справді знаєте, що в кожній із них?
– Скажіть щось оригінальне, – зітхнула Синтія. – Усі, хто сюди заходять, кажуть це. Ми вже планували вручити приз першому, хто не скаже: «Скільки пляшечок!» І я знаю, що ви скажете далі: «Скількох людей ви отруїли?»
Сміючись, я зізнався в цьому.
– Якби ви, люди, тільки знали, як легко отруїти когось помилково, то не жартували б про це. Що ж, вип’ємо чаю. Ця шафка заповнена різноманітними таємними припасами. Ні, Лоуренсе, це шафка з отрутами. Та велика шафка. Саме та.
Ми пили чай у веселому настрої, а опісля допомогли Синтії мити посуд. Коли відклали останню чайну ложечку, у двері постукали. Вираз облич Синтії та «Шишки» раптово змінився на непривітні та грізні гримаси.
– Увійдіть, – сказала Синтія різким діловим тоном.
Усередину зайшла молода перелякана медсестра з пляшечкою, яку протягнула «Шишці», але та вказала на Синтію, сказавши загадкові слова:
– Сьогодні мене тут немає.
Синтія взяла пляшечку й вивчила її з суворістю судді.
– Її мали принести сьогодні вранці.
– Старша медсестра дуже шкодує. Вона забула.
– Медсестри повинні читати правила, написані по той бік дверей.
З виразу молодої медсестрички я зрозумів, що немає найменшого шансу, що вона ризикне повторити це послання тій «страшній сестрі».
– Отже, це не можна зробити до завтрашнього ранку, – підсумувала Синтія.
– Можливо, ви приготуєте це нам сьогодні ввечері?
– Як ви добре знаєте, – великодушно сказала Синтія, – ми дуже зайняті, але якщо знайдемо трохи часу, то приготуємо.
Медсестра пішла, і Синтія швидко взяла баночку з полиці, наповнила пляшечку й поклала її на стіл біля дверей.
Я розсміявся.
– Дисципліну слід підтримувати?
– Саме так. Вийдемо на наш невеликий балкончик. З нього можна побачити всі відділення лікарні.
Я пішов за Синтією та її подругою, і вони показали мені різні відділення. Лоуренс залишився позаду, та за якусь мить Синтія озирнулася й покликала його приєднатися до нас. Потім глянула на годинник.
– Роботи більше немає, «Шишко»?
– Ні.
– Гаразд. Тоді замикаймо та ходімо.
Того дня я побачив Лоуренса в зовсім іншому світлі. На відміну від Джона, було надзвичайно важко зрозуміти, що це за людина. Він був повною протилежністю свого брата практично в усьому, надзвичайно сором’язливий і замкнутий. Однак у його манерах був певний шарм, і я подумав, що, якщо пізнати його краще, можна мати до нього більш глибокі почуття. Я завжди вважав, що його ставлення до Синтії було досить незграбне, та й дівчина, у свою чергу, наче соромилася його. Але того дня вони обоє були дуже веселі, щебетали