Тоді я викинув його з голови та повернувся до своїх справ.
Вечір пройшов досить приємно. Тієї ночі мені снилася загадкова жінка – Мері Кавендіш.
Ранок наступного дня видався ясним і сонячним, і я був сповнений передчуттів приємної зустрічі.
Я зустрів місіс Кавендіш аж пополудні, коли вона люб’язно погодилася прогулятися зі мною, і ми чудово провели день, блукаючи лісом, і повернулися до будинку десь о п’ятій.
Коли ми ввійшли в просторий передпокій, Джон поманив нас у кімнату для куріння. З виразу його обличчя я відразу усвідомив, що трапилося щось серйозне. Ми попрямували слідом, і він зачинив за нами двері.
– Слухай, Мері, тут справжнє пекло. Іві посварилася з Альфредом Інґлторпом і збирає речі.
– Іві? Збирає речі?
Джон сумно кивнув.
– Так. Вона пішла до матінки й… Ой, ось і вона.
Увійшла міс Говард. Суворо стиснуті губи, в руці – маленька валіза. Здавалося, вона схвильована, сповнена рішучості й трохи напружена.
– Що б там не було, – вибухнула вона, – я своє слово сказала!
– Люба моя Івлін, – викрикнула місіс Кавендіш, – цього не може бути!
Міс Говард суворо кивнула.
– Може, ще й як! Боюсь, я сказала Емілі таке, про що вона не забуде і що швидко не пробачить. Якби до неї хоч трохи дійшло. Та, напевне, як об стінку горохом. Я їй прямо сказала: «Ви вже стара жінка, Емілі, а немає більшого дурня, ніж старий дурень! Цей чоловік років на двадцять молодший за вас, і не обманюйте себе тим, що він одружився з вами. Через гроші! Не давайте йому занадто багато. У фермера Райкеса гарненька молода дружина. Спитайте свого Альфреда, скільки часу він там проводить». Вона дуже розлютилася. Ясна річ! Я продовжила: «Я лише попереджую вас, подобається це вам чи ні. Цей чоловік уб’є вас у ліжку й оком не мигне. Він негідник. Можете казати мені що хочете, але пам’ятайте мої слова. Він негідник!»
– І що вона сказала?
Міс Говард зробила дуже виразну гримасу.
– «Дорогий Альфред», «милий Альфред», «злий наклеп», «гидка брехня», «мерзенна жінка» звинуватила її «коханого чоловіка». Що раніше я піду звідти, то краще. Отже, я йду.
– Але не вже?
– Цієї ж хвилини!
Якусь мить ми сиділи та дивилися на неї. Нарешті Джон Кавендіш, переконавшись, що його вмовляння не допомагають, устав і пішов, щоб переглянути розклад потягів. Дружина прямувала за ним, бурмочучи, що треба переконати місіс Інґлторп ще раз усе зважити.
Коли вона вийшла з кімнати, обличчя міс Говард змінилося.