Деверс знову кивнув.
– Он як! Дуже добре, мій важливий чужинцю. Я бачу, ваше мовлення перебуває на найнижчому рівні. Я полегшу вам завдання. Здається, наш генерал веде напрочуд безглузду війну, витрачаючи силу енергії, і все заради того, щоб перемогти забуту Богом планету, що розташована казна-де, і заради якої людина, здатна логічно мислити, пошкодувала би навіть раз вистрілити з бластера. Але наш генерал аж ніяк не безголовий. Навпаки, я вважаю його надзвичайно розумним. Ви стежите за моїми думками?
– Я не дуже вас розумію, сер.
Секретар глянув на свої нігті і сказав:
– Тоді слухайте далі. Генерал не марнував би своїх людей та кораблі лише заради подвигу. Я знаю, що він говорить про славу та честь Імперії, але те, що він вдає із себе одного з недолугих старих напівбогів Героїчної доби, виглядає непереконливо. Тут криється щось більше, ніж жага слави, а ще він занадто про вас турбується. Якби ви були моїм полоненим і розповіли мені так само мало корисного, як нашому генералу, я б розрізав вам живіт і задушив вашими ж кишками.
Деверс залишався байдужим. Він повільно поглянув спочатку на одного з охоронців секретаря, потім на іншого. Вони були напоготові.
Секретар посміхнувся.
– Ну що ж, кажіть щось, мовчазний дияволе. Як запевнив генерал, на вас навіть психічний зонд не подіяв, про що не варто було повідомляти. Бо тепер я переконаний, що наша молода військова зірка бреше. – Здавалося, він був у доброму гуморі.
– Мій чесний торгівцю, – сказав секретар, – я маю власний психічний зонд, який має вас задовольнити. Ви бачите це…
Між великим та вказівним пальцями він недбало тримав рожево-жовті прямокутники зі складним дизайном, які ні з чим не можна було сплутати.
Деверс все зрозумів.
– Це схоже на гроші, – сказав він.
– Так, гроші, найкращі в усій Імперії, бо забезпечуються моїми власними маєтками, які більші за імператорські. Сто тисяч кредитів. Всі тут! Між двома пальцями! Ваші!
– За що, сер? Я хороший торгівець, але знаю, що торгівля – справа взаємовигідна.
– За що? За правду! Чого хоче генерал? Навіщо він затіяв цю війну?
Латан Деверс зітхнув і задумливо погладив свою борідку.
– Чого він хоче? – Його очі стежили за руками секретаря, який перераховував гроші, банкноту за банкнотою. – Якщо коротко, то Імперію.
– Гм. Як банально! Зрештою, все завжди зводиться до цього. Але як? Що це за шлях, який так відверто і принадно веде від краю Галактики на вершину Імперії?
– У Фундації, – із прикрістю сказав Деверс, – є свої таємниці. У них є книги, старі книги, настільки старі, що мову, якою вони написані, розуміє лише жменька людей нагорі. Але ці таємниці оповиті ритуалами та релігією, і ніхто не може їх використовувати. Я намагався, і от я тут, а там на мене чекає смертний вирок.
– Розумію. А що це за старі таємниці? Ну ж бо, за сто тисяч я заслуговую на найдокладнішу розповідь.
– Трансмутація