Він зміряв плівку оцінювальним поглядом.
– Це буде хороший сувенір для дітлахів.
На хвильку замовк, а потім обережно сказав:
– До речі, є важливі новини. Це лише чутки, однак вони надто гарні, щоб їх приховувати. Генерал знову це зробив.
І він поважно кивнув.
– Що? – спитав Деверс. – Що він зробив?
– Завершив оточення, ось що, – сержант усміхнувся з батьківською гордістю. – Ну хіба він не молодчинка? Майстерно він це утнув, еге ж? Один із тих хлопців, які люблять нахвалятися, каже, що все відбулося так хвацько і завиграшки, ніби тобі музика якихось сфер.
– Зараз починається великий наступ? – м’яко поцікавився Барр.
– Сподіваюся, – енергійно відповів сержант. – Тепер, коли моя рука знову зрослася, я хочу повернутися на свій корабель. Я вже стомився сидіти на цьому шпігаті[7].
– І я теж, – зненацька сердито пробурмотів Деверс. Нервуючи, він трохи прикусив нижню губу.
Сержант із сумнівом глянув на нього і сказав:
– Я краще піду. Капітан зараз робить обхід, то я краще вшиюся, поки він мене тут не застав.
Він спинився біля дверей.
– До речі, сер, – звернувся він до торгівця з несподіваною сором’язливістю, – я розмовляв із дружиною. Вона каже, що той маленький заморозник, який ви мені дали, щоб їй надіслати, чудово працює. Дружина на нього не витрачається і тримає місячний запас їжі. Я вам вельми вдячний.
– Все гаразд, облиште.
Усміхнений сержант нечутно зачинив за собою великі двері.
Дуцем Барр підвівся зі стільця.
– Ну що ж, він непогано віддячив нам за заморозник. Погляньмо на цю нову книжку. Ой, бракує обкладинки.
Він розмотав плівку десь на ярд і підніс до світла. А потім пробурмотів:
– Та щоб мене через шпігат провели, як каже наш сержант. Це ж «Сад знань», Деверсе.
– Он як? – без ентузіазму відгукнувся торгівець. – Сідайте, Барре. Від цієї старовинної літератури я не маю жодної користі. Ви чули, що сказав сержант?
– Так, чув. І що з того?
– Почнеться наступ. А ми сидимо тут!
– А де б ви хотіли сидіти?
– Ви ж розумієте, про що я. Від цього очікування жодної користі.
– Справді? – Барр обережно видаляв стару плівку з передавача і встановлював нову. – Минулого місяця ви чимало мені розповідали про історію Фундації. Здається, її лідери за часів минулих криз майже нічого не робили, лише сиділи й чекали.
– Ет, Барре, але ж вони знали, куди прямують.
– Та невже? Я гадаю, вони запевняли про це вже тоді, коли все завершувалося. Хоча, можливо, щось і робили. Але немає жодних доказів, що події не розвивалися б так само або й краще, якби вони не знали, куди прямують. Серйозні економічні та соціологічні процеси не можуть спрямовуватися окремими людьми.
Деверс усміхнувся.
– Але ж і нема підстав вважати, що могло бути гірше. Це зайві суперечки. – Його погляд став задумливим. – От якби я його пристрелив…
– Кого,