Наміри, що їх ми успадкували або набули, організовані відповідно до ієрархії цілей, які визначають їх пріоритетність. Для демонстранта мета домогтися певної політичної реформи може бути важливішою за все інше, включно із життям. Ця єдина мета превалює над усіма іншими. Більшість людей, однак, ставлять «розумні» цілі, що ґрунтуються на потребах їхнього тіла: прожити довго і зберегти здоров’я, займатися сексом, бути ситими й перебувати в комфорті – або на бажаннях, насаджених соціальною системою: бути законослухняними, старанно працювати, якомога більше витрачати, виправдати чиїсь очікування. Але в кожній культурі достатньо винятків, які показують, що цілі є досить гнучкими. Прагнення тих, хто відступає від норми, – героїв, святих, мудреців, художників і поетів, а також безумців і злочинців – інші, ніж у більшості людей. Існування таких особистостей є доказом того, що свідомість можна впорядкувати й виходячи з різних цілей і намірів. Кожен із нас вільний управляти своєю суб’єктивною реальністю.
Межі свідомості
Якби межі свідомості можна було розширювати нескінченно, здійснилася б одна з найдавніших мрій людства. Це майже те саме, що бути безсмертним або всемогутнім – подібним до бога. Ми могли б усе осмислювати, все відчувати, обробляти стільки інформації, що це наповнило б кожну мить нашого існування розмаїттям переживань. За своє життя ми проживали б (а чому ні?) мільйони життів.
На жаль, здатність нервової системи обробляти інформацію в кожен момент часу має певні межі. Кількість «подій», які можуть з’явитися у свідомості, бути розпізнаними й відповідно обробленими, перш ніж вони почнуть витісняти одна одну, обмежена. Ходити по кімнаті, одночасно жуючи гумку, – не надто складна річ, хоча деякі державні діячі були, подейкують, нездатні на таке; але насправді не так уже й багато інших речей можна робити одночасно. Думки мають іти одна за одною, інакше вони заплутаються. Розмірковуючи над проблемою, ми не можемо повною мірою переживати радість чи смуток. Ми не можемо одночасно бігати, співати й підбивати баланс коштів, оскільки кожна із цих дій забирає зачну частину нашого запасу уваги.
На цьому етапі нашого наукового пізнання ми наблизилися до того, щоб досить точно оцінити, скільки інформації здатна обробляти центральна нервова система. Здається, в будь-який один момент ми можемо впоратися максимум із сімома бітами інформації, такими як диференційовані звуки, зорові стимули або розпізнані нюанси емоції чи думки, і найкоротший час на