Не останню роль в об’єктивності етнографічних джерел відіграє й контекст здійснення запису: опис обставин запису, середовища, у якому цей запис зроблений, реакція та манери оповідача тощо[4].
З упевненістю сказати, за яких обставин зроблений той чи інший запис та чи є він об’єктивним відтворенням тогочасних світоглядних уявлень і повсякденних практик, складно. Але наявний матеріал дає змогу принаймні зробити спробу реконструкції світоглядних уявлень, вірувань, пересторог, а також реальних практик, пов’язаних із жіночою фізіологією та тілесністю, не претендуючи на стовідсотково достовірне віддзеркалення реальної ситуації в тогочасному суспільстві.
Джерела із запропонованої тематики є регіонально неоднорідними, а часом і взагалі поодинокими (зокрема відомості про «притулу» наявні лише з Київщини); відтак важко зрозуміти, чи дослідники з якоїсь причини не фіксували такого роду матеріал, чи просто такої традиції не було. З огляду на це реконструйовані вірування та світоглядні уявлення, пов’язані з жіночою фізіологією та тілесністю, слід вважати скоріше припустимими, ніж безапеляційно ствердними.
Хоча тон монографії, з описаних вище причин, задають джерела, їх коментування й аналіз здійснено з урахуванням досягнень сучасної вітчизняної етнології та напрацювань попередників, з опорою як на фахову вітчизняну етнографічну (основний масив становить саме вона), фольклорну та історичну літературу, так і на роботи зарубіжних колег, насамперед російських і білоруських, та деякі праці американських (перш за все ті, які стосуються дослідження слов’янської етносексології). Також застосовано запропонований ними теоретико-методологічний інструментарій. З-поміж наукових підходів найбільш доцільним для застосування у дослідженні виявився соціобіологічний підхід, а саме: яким чином біологічні інстинкти утримувалися в рамках соціальних норм.
Народна культура предметно й масово починає привертати увагу етнографів та збирачів-аматорів у середині ХІХ ст., що пов’язується з бурхливим розвитком української етнологічної науки[5], хоча підґрунтя її формування було закладене ще в період Київської Русі – доби накопичення етнографічного матеріалу[6].
Хоча зацікавлення тогочасних етнографів зводилося переважно до дослідження родинної (родильної/весільної/поховальної) обрядовості, світоглядних уявлень та вірувань, народної медицини тощо, в опублікованих джерелах і архівних записах, поміж іншого, знаходимо й унікальний першоджерельний матеріал,