(??ВОГОНЬ??)
на чомусь яскравому й помаранчевому.
Водій помітив його. Він перемкнувся на нижчу передачу, і двигун зайшовся кулеметною чергою. Шини «Ґуд’єр» лишили на трасі гарячі гумові пасма. Наступної миті машина опинилася біля нього. Вона не просто працювала на холостих оборотах, а хекала, наче велетенський хижак, якого не до кінця приручили. З неї вийшов водій, та Сміттєбак бачив лише автівку. Він знався на автомобілях і любив їх, хоча сам мав лише учнівське посвідчення. Перед ним стояла справжня красуня – машина, над якою працювали не один рік, вклали не одну тисячу доларів. Зазвичай на такі кралі можна було подивитися лише на виставках автолюбителів. Так, перед ним стояв плід справжнього кохання.
То був «форд» 1932 року випуску, купе-двійка, однак його власник не спинився й не обмежився звичайним тюнінгом для подібних автівок. Він пішов набагато далі та перетворив машину на пародію всіх американських автомобілів, на осяйний науково-фантастичний агрегат із намальованим вручну полум’ям, що виривається з численних труб. Кузов вкривала золота фарба з крихітних блискіток. Приймальні труби глушника, що тягнулися вздовж усього корпусу, скажено сяяли хромом. Випукле вітрове скло скидалось на бульбашку. Задні шини були гігантськими «Ґуд’єр вайд овалз»,[21] і для того, аби вони трималися як слід, диски для коліс виточили глибшими й вищими, ніж звичайно. З капота стирчала химерна труба повітряного нагнітача. На даху кабіни дибився чорний, поцяткований червоними, подібними до жарин плямами, гребінь. З обох боків був напис, нахил якого символізував швидкісну їзду. «ПАЦАН», – промовляли ті літери.
– Гей, тиу, довгань високий-поутворний, – сказав водій, розтягуючи слова, і Сміттєбак відірвав погляд із ракети на колесах й переключив увагу на цього чоловіка.
Зросту він мав п’ять футів і три дюйми.[22] Його волосся було начесане, накручене, напомаджене й намазане бріоліном. Сама зачіска додавала йому три дюйми.[23] Завитки волосся закінчувалися над коміром його куртки качиним хвостиком, і то був не просто качиний хвостик, а справжній аватар качиних хвостів усіх зачісок, що носили вилупки з покидьками цього світу. На ногах у нього були чорні гостроносі чоботи без застібок – натомість із боків були еластичні вставки. Високі кубинські підбори додавали Пацанові ще три дюйми, що в сумі складало поважних п’ять футів і дев’ять дюймів.[24] Линялі джинси сиділи на ньому так щільно, що можна було побачити дати на центах, які лежали в кишенях. Вони обтискали його тугі маленькі сідниці, перетворюючи кожну півкулю на блакитну скульптуру, а промежина мала такий вигляд, ніби туди заштовхали замшевий мішечок із м’ячиками для гольфу. На ньому була бордова шовкова сорочка а-ля вестерн, прикрашена жовтою облямівкою та ґудзиками зі штучних сапфірів. Матеріал запонок скидався на поліровану кістку, і пізніше Сміттєбак довідався, що саме з неї їх і зробили. Пацан мав два набори: один – з пари людських корінних зубів, другий – з різців добермана. Попри страшну спеку,