– СІ-І-І-ІБОЛА-А-А-А-А-А!!!
Фінальне «а-а-а» розтягувалося й розтягувалося, ніби в тому зойку змішалися крики насолоди всіх людей, які коли-небудь жили на планеті Земля, і він обірвався лише коли Сміттєбак врізався в борт фонтана, що сягав йому по самі груди, і заскочив у басейн, сповнений невимовного прохолодного блаженства. Він відчув, як усі пори його тіла відкрилися, наче мільйони ротів, і почали всотувати воду, як губка. Сміттєбак закричав. Він опустив голову, втягнув воду носом і видув її назад – на борт фонтана плюхнула суміш крові, води та шмарклів. Він знову занурив голову й захлебтав, як корова.
– Сібола! Сібола! – зачаровано зойкав він. – За тебе – життя!
Він погріб по-собачому; зробивши коло, знову попив, а тоді переліз через край і незграбно гупнув на траву. Недаремно, усе недаремно. Зненацька його скрутило від перепою. Він гучно виригав усю воду. Навіть блювалося з насолодою.
Він звівся на ноги, схопився клешнею за борт фонтана та знову напився. Цього разу шлунок прийняв дарунок зі щирою вдячністю.
Хлюпаючи, наче повний бурдюк, він почвалав до алебастрових східців, що вели до білого моноліту – до східців між золотими пірамідами. Він був уже на півдорозі, коли судома переломила його навпіл. Щойно все минулося, він уперто побрів далі. Там стояли двері обертового типу, і він витратив мало не всі сили, щоб вони зрушили з місця. Сміттєбак проштовхався в оздоблений оксамитом вестибюль. Під ногами пружинив розкішний, журавлинового кольору килим. У вестибюлі були віконця касирів, реєстраційна, поштова та ключна стійки – всі порожні. Праворуч, за орнаментальною загорожею, що сягала йому до ліктів, Сміттєбак побачив казино. Він вражено витріщався на ряди гральних автоматів, що вишикувалися пліч-о-пліч, наче солдати. За ними виднілася рулетка, стіл для гри в крепс, а за мармуровою балюстрадою були столи для гри в бакара.
– Є тут хто? – каркнув Сміттєбак, однак відповіді не почулося.
Тоді йому стало лячно, бо це було місце привидів – місце, де могли чаїтися монстри. Та виснаження ослабило страх. Непевною ходою він спустився до казино й пройшов повз бар «Левеня» – там у глибокій тіні мовчки сидів Ллойд Генрейд і спостерігав за прибульцем, тримаючи в руці стакан води «Поланд спринг».
Він підійшов до стола, оббитого зеленим сукном, на якому був таємничий напис: «ДИЛЕР ПОВИНЕН БРАТИ ДО 16 І ЗУПИНИТИСЯ НА 17».[34] Сміттєбак виліз на нього й миттєво заснув. Скоро навколо Чувака-Сміттєбака, цього сплячого обірванця, зібралося з півдюжини людей.
– Що будемо з ним робити? – спитав Кен Демотт.
– Хай спить, – відказав Ллойд. – Він потрібен Флеґґу.
– Та ти шо. І де ж у біса цей Флеґґ, га? – почувся інший голос.
Ллойд розвернувся до мовця – той чоловік уже почав лисіти і був на цілий фут вищим од