Протистояння. Том 1. Стівен Кінг

із «Коламбії» й сказав, щоб Ларрі поглянув у свіжий «Білборд». Ларрі кинувся по журнал. «Сонце, ти хлопця свого любиш?» була серед трьох найперспективніших хітів того тижня. Ларрі перетелефонував чоловікові з «Коламбії», і той спитав у нього, чи не хотілося б Ларрі пообідати з крутими пацанами, щоб обговорити запис альбому. Усі вони були задоволені синглом, який уже крутили по радіо в Детройті, Філадельфії, Портленді й Мейні. Скидалося на те, що все піде як треба. Пісня виграла змагання на нічній передачі «Битва звуку», яку крутили по соул-станції в Детройті. І нікому й на думку не спало, що Ларрі Андервуд білий.

      На обіді він напився й не помітив, який на смак його лосось. Здавалося, ніхто не був проти того, що він наквасився. Один із крутеликів сказав, що не здивується, якщо наступного року «Сонце, ти хлопця свого любиш?» ухопить «Ґреммі». Усе це дзвеніло в його вухах. Ларрі почувався як уві сні, і дорогою до свого помешкання він сповнився впевненості, що зараз його розчавить вантажівка й усьому настане кінець. Круті перці з «Коламбії» вручили йому ще один чек – цього разу на 2500 $. Коли Ларрі потрапив додому, він сів на телефон. Першим набрав Морта «Джино» Ґріна. Ларрі сказав йому, що доведеться знайти іншого співака, щоб заводив «Жовту пташку», поки відвідувачі жують його паскудну недоварену пасту. Він обдзвонив усіх, кого тільки міг, включно з Баррі Ґріґом із «Недобитків». А тоді пішов до бару й напився до нестями.

      П’ять тижнів тому сингл прорвався до «Гарячої сотки» «Білборда». Під номером вісімдесят дев’ять. А біля номера – куля. Того тижня в Лос-Анджелесі настала справжня весна, і яскравої, осяйної травневої днини, коли будинки так сяяли білістю, а океан – блакиттю, що від того видива очі вилазили аж на щоки, Ларрі вперше почув свою пісню по радіо. З ним було троє-четверо друзів включно з його тодішньою дівчиною, і всі нюхнули трохи кокаїну. Ларрі саме виходив із кухоньки, тримаючи пакетик із печивом «Толл Хаус», коли пролунало знайоме гасло станції KLMT – «Но-вааааа… му-зикаааа!» А тоді Ларрі прицвяхувало до підлоги звуками власного голосу, що почувся з колонок марки «Текнікс»:

      Знаю, не сказав, що знову я припрусь,

      Знаю, не сказав, що в місто я вернусь,

      Та сонце-сонце, скажи-но мені врешті:

      Сонце, ти хлопця свого любиш?

      Він – людина честі.

      Сонце, ти хлопця свого любиш?

      – Боже, це ж я, – сказав Ларрі.

      Він впустив печиво на підлогу й стояв із відкритим ротом, як пришиблений, слухаючи свою пісню під оплески друзів.

      Чотири тижні тому вона злетіла ще вище – на сімдесят третє місце в чарті «Білборда». У Ларрі з’явилося враження, наче його грубо штовхнули в реальність німого кіно, де все рухалося зашвидко. Телефон дзвонив так, що слухавка мало з важелів не злітала. У «Коламбії» хотіли наваритися на успіху та волали про альбом. Якийсь навіжений придурок із пошуку талантів телефонував тричі на день і втовкмачував Ларрі, щоб той зараз же мчав на студію «Рекорд Ван» (а мав би бути вже там!) і записував кавер на пісню «Маккоїв» «Тримайся,